Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 квітня, 2013

Отці Звєздонії з-під омофору генерала Дзержина

По-своєму знаменні події у житті Російської православної Церкви сталися в останні дні. Два знакових речника цієї Церкви виступили із заявами, що якнайкраще характеризують і спосіб мислення певної категорії служителів московського православ’я, і їхнє розуміння духовної місії священиків і, зрештою ставлення цієї публіки до Євангельських істин.

Отже: голова відділу Московського патріархату із взаємин Церкви та суспільства протоієрей Всеволод Чаплін (персонаж, який не вилазить із студій російського телебачення) наголосив, що релігійні діячі СНД мають бути провідниками устремлінь власних народів, а не зовнішніх сил. Це було сказано ним на зібранні, яке відбулося в Баку і було присвячене підсумкам проведеної напередодні у столиці Азербайджану Консультативної ради мусульман країн-членів СНД. «Сьогодні багато сил, зовнішніх для нашого історичного простору, хотіли б використовувати релігійне життя та міжрелігійні відносини для того, щоб підпорядкувати нас зовнішнім факторам, а, може бути, для того, щоб поставити нас на коліна або щоб влаштувати в наших країнах постійний хаос», - заявив Чаплін, напучуючи поважних мусульманських діячів.

Лексика цікаво, чи не так, особливо для знаного православного функціонера та богослова, який виступає перед мусульманами, чи не так? «Наш (чий?) історичний простір», «зовнішні сили», «поставити нас на коліна» тощо… Чи, може, йдеться про радикальних ісламістів? Ні. Чаплін спеціально підкреслив, що йдеться не тільки про тих, хто сповідує екстремістські погляди чи робить ставку на терор. Мовляв, «є і більш тонкі спроби впливу». Скажімо, коли в релігійні процеси включаються «зовнішні щодо наших народів релігійні сили аж до сект різного ґатунку, керованих за кордону квазірелігійних центрів». Тобто – центрів підривної діяльності, якщо хтось іще не зрозумів. Ну, а далі Всеволод Чаплін узагалі пускається берега: «При цьому нам іноді намагаються нав’язати і такі моделі міжрелігійного діалогу, які припускають (тільки припускають! – С.Г.) релігійний синкретизм, об’єднання всіх релігій в одну, стирання богословських відмінностей, змішування символіки, обрядових дій, що відторгається нашими народами».

Я особисто не знаю впливових сил у світі, які б прагнули об’єднати всі релігії та всі конфесії в одну-єдину. Є, звісно, ентузіасти такої ідеї, але не більше. Але куди важливіші інші твердження отця Чапліна: мовляв, неприпустимим є «стирання богословських відмінностей, змішування символіки, обрядових дій». Це він не про стирання відмінностей між мусульманами і християнами мову веде, а про ідею повернення до єдності світового християнства, до його не замутнених людьми істин. Як бачимо, обрядові дії та символіка важливіші для Всеволода Чапліна за неподільне вчення Христа і за Його слова про те, що «де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20)…

Зверніть увагу: жодного слова про РПЦ і її право вирішувати, хто справжній християнин, а хто перебуває під чиїмось закордонним впливом. Так само, як і про «наш історичний простір», навпаки – чи не говорив апостол Павло, що перед Церквою немає ані елліна, ані юдея, ані варвара, ані скіфа, але всюди і у всьому Христос? Чи апостоли – це теж носії «зовнішнього впливу»?

І взагалі: чи не складається зі сказаного протоієреєм Чапліним враження, що Московський патріархат прихватизував Його Істину на своїх «канонічних», тобто окреслених свого часу радянськими танками теренах? І ще одне: до «закордонних центрів» належить, між іншим, і Вселенський патріархат, який, за згаданими Чапліним канонами і традиціями, має першість у світовому православ’ї, нехай за ним і не стоїть фінансова потуга «Газпрому»…

…Ні, не випадково російський письменник-дисидент Володимир Войнович у фантастичному романі «Москва, 2042» зобразив свого часу такого собі «отця Звездонія», члена правлячої у майбутній Росії КПҐБ («коммунистической партии государственной безопасности»), соратника генерала Дзержина Гавриловича. Отці Звездонії живуть і перемагають у Московії вже сьогодні, не чекаючи 2042 року! І не бачать нічого ненормального у тому, щоб експортувати самих себе і свій вплив за межі Російської держави. Аякже, «мой адрес – не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз»!

Отже, у славетному місті Одесі протоієрей Георгій Городенцев, кандидат богослов’я, викладач місцевої духовної семінарії УПЦ (МП) опублікував статтю, присвячену наміру знаного російського опозиціонера Олексія Навального стати президентом Російської Федерації. Логіка одеського «отця Звездонія» вбивчо проста: «для людини, яка помічена у зв’язках із західними діячами, які прагнуть знищити Росію, а на додачу є фігурантом кримінальних справ, якось дивно стати президентом Російської Федерації». Обіцянки Навального домогтися того, щоб жителі багатої на природні ресурси Росії не скніли «у злиднях і безпросвітній убогості, а жили «нормально, як у європейських країнах», священик назвав такими, за якими ховається зловісний план Заходу з руйнування традиційних російських підвалин життя. «Вже тільки тому, не рахуючи реальних кримінальних справ, фігурантом яких є Олексій Навальний, думаю, що для Росії і російського народу буде краще, якщо він свій наступний термін буде відбувати не в президентському кріслі, а в якій-небудь колонії суворого режиму!», - заявив отець Георгій.

А де ж любов до ближнього свого? А де ж християнське милосердя? Зрештою, де ж презумпція невинуватості? Немає й на обрії. Схоже, в «отців Звездоніїв» усе замістив кодекс непогрішимості генерала КПҐБ Дзержина… чи то пак підполковника колишнього, але вічного КҐБ на ім’я ВВП.

І що цікаво: освіченим отцям-богословам московського розливу з якогось дива не спадає на гадку, що суд може бути й неправедним, як-от судилище синедріону, і що чиїсь хресні муки – навіть розбійника! – заслуговують на милосердя, і що Небесний Єрусалим розташований зовсім не у Кремлі…

Не дивно, що у своєму «Журналі» Тарас Шевченко у 1857 році написав таку-от безумовну єресь з погляду «отців Звездоніїв»: «О святі, великі, верховні апостоли, якби ви знали, як ми забруднили, як спотворили проголошену вами просту, прекрасну, світлу істину. Ви передрекли лжевчителів, і ваше пророцтво збулося. В ім’я святе, ім’я ваше так звані вчителі вселенські побились, як п’яні мужики, на Нікейському вселенському соборі. В ім’я ваше папи римські вертіли земною кулею і в ім’я ваше заснували інквізицію й жахливе автодафе. В ім’я ж ваше ми поклоняємося потворним суздальським ідолам і чинимо на честь вашу найпотворнішу вакханалію… Де ж любов, заповідана нам на хресті нашим Спасителем-Людинолюбцем?».

Але християнська любов – то не парафія названих вище отців-богословів. Їхні душі переймаються боротьбою з «агентами Заходу» і «закордонними центрами». На інше, схоже, просто не залишається часу. Та й чергове звання «воина Русского мира» за любов і милосердя навряд чи дадуть…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено