Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 квітня, 2013

Красунчики-мазунчики української політики

Риторичні запитання, чи не так? Але… Насправді риторичними вони можуть бути деінде, не виключено, навіть у тропічній Африці, проте в нашій країні не все так просто. Україна ж бо не Африка, тут загальні політичні норми не діють. Особливо коли йдеться про красунчиків-мазунчиків демократичного табору.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (283)
від 11 квітня, 2013

Хіба це не добре для політика – з усіх питань мати власну позицію і завжди її публічно демонструвати? Хіба не засвідчує його зрілості та відповідальності, готовності обстоювати власні переконання за будь-яких обставин, як то кажуть, до кінця і далі? Хіба не відрізняється в позитивний бік від інших той учасник політичного життя, який не зважає на авторитети та мінливі масові настрої, а завжди йде власним, вивіреним курсом?

Риторичні запитання, чи не так? Але… Насправді риторичними вони можуть бути деінде, не виключено, навіть у тропічній Африці, проте в нашій країні не все так просто. Україна ж бо не Африка, тут загальні політичні норми не діють. Особливо коли йдеться про красунчиків-мазунчиків демократичного табору.

Найпершим – і в сенсі політичної ваги, і в сенсі симпатій до нього, і власне хронологічно – серед них у минулому десятилітті був, безумовно, Віктор Ющенко. Людина з репутацією вмілого керівника Нацбанку (високі позиції в міжнародних рейтингах) і вдумливого фінансиста, національно свідомого та високопрофесійного уря­­дового менеджера, хорошого сім’янина (хай навіть у другому шлюбі) й послідовного противника всіх форм авторитаризму. А до того ж ще й справжнього чоловіка: фізично сильного, поштивого та гарного на вигляд. На тлі тодішніх миршавих, злостиво-цинічних та напівкримінальних можновладців – майже месія. Такий собі «український Мойсей»…

Але рівно 10 років тому мій приятель, у ті часи член керівництва однієї з партій – учасниць блоку «Наша Україна», побував разом із Ющенком на міжнародній конференції, що проводилася в Польщі, й повернувся звідти вкрай пригнічений: «Це ж треба було так скластися обставинам, що доля не тільки України, а й, напевно, всієї Східної Європи залежить сьогодні від цього самозакоханого балакуна!..»

Чи не підтвердили подальші події тієї жорсткої, але справедливої оцінки? На жаль, підтвердили. І цілком закономірно Ющенко зі своєю командою програв президентські вибори 2004 року – його (і країну) порятували ті, кого претендент на роль месії потім назвав «маленькими українцями».

Цілком логічно, що в команді Ющенка з’явилися його дублікати з тим самим комплексом самозакоханості та непомильності

Ну а про те, як у роки Ющенкового президентства самозакоханість і пиха «батька нації» завели його на політичні манівці, можна розповідати нескінченно. Закономірним підсумком діяльності цього персонажа стали розпад його партії, зниження особистого рейтингу до 1% та фактичний перехід на бік свого начебто непримиренного опонента Віктора Януковича, до якого він «ставиться з повагою і нормально спілкується»…

Цілком логічно, що в команді Ющенка з’явилися і його дублікати, звісно, значно меншого масштабу, але з тим самим комплексом самозакоханості та непомильності. Най­яскравішими з-поміж них виявилися Анатолій Гриценко, нині депутат і лідер «Громадянської платформи», та Мико­­ла Катеринчук, також депутат і лідер Європейської партії. Спробував був пограти цю роль й Арсеній Яценюк, але… Не вийшло, вочевидь, завадили окуляри.

А ось Катеринчук, як то кажуть, «відірвався по повній». Згадаймо дострокові вибори в Києві 2008 року, коли він сам балотувався на міського голову, а його соратники йшли до столичної ради окремо від інших політичних сил. Наслідок – понад 50 тис. голосів Катеринчук таки «відкусив», зігравши свою роль у розпорошенні та деморалізації демократично налаштованих виборців, а його команда швиденько перескочила на бік Льоні-космоса. Таке фіаско не завадило Катеринчукові й далі бути завсідником телевізійних ток-шоу та з мудрим виглядом прорікати банальності. Не заважає йому й зараз постійно посідати «особливу позицію» у фракції «Батьківщини», куди він входить, то погрожуючи знову висунутися на посаду київського мера (щоб за аналогією 2008-го тепер підіграти Попову?), то натякаючи на можливість полишити лави фракції, бо, мовляв, він обирався до Верховної Ради в мажоритарному окрузі й у всьому завдячує собі сам… Але, видається, часи для варіанта Ющенко-2 вже минули, і навіть за чиєїсь солідної грошової підтримки Катеринчук не зможе самостійно піднятися вище за одного з нардепів. А ось у разі опанування ним мистецтва командної гри він міг би претендувати на значно більше. Проте… Це ж треба переступити через себе коханого, вчитися в інших, ставати на горло власній пісні… Простіше, скажімо, вдавати із себе полі­тика-демократа європейського штибу (а Катеринчук любить високі слова, от і партію очолює з претензією в назві – «Європейська») й, наприклад, розвішати на кілька місяців по всій Україні білборди зі своїм портретом і тезою «Жінки змінюють світ на краще» (!?). Або під патронатом Європейської партії роздати вареники і викласти відповідні фото на своїй сторінці у Facebook. Ось така «Європа» від Миколи і його команди...

На президентських виборах 2010 року Гриценко став «першим непрохідним» кандидатом, набрав 1,2% голосів і своїми висловлюваннями фактич­­но закликав голосувати в другому турі проти всіх. Коли йшлося про об’єднання опозиційних сил, довго стояв осторонь і лише в останній момент приєднався до «Батьківщини». Тут він займає особливу позицію – і не лише в публічних висловлюваннях, а й під час голосувань. Днями член «Громадянської позиції» Олег Канівець вийшов із фракції «Батьківщини», Гриценко ж виправдав цей крок свого однопартійця, мовляв, то в нього така форма протесту проти порядків у ній. Чи піде й Гриценко таким самим шляхом?

Та, схоже, попри не раз засвідчене невміння до командної, Анатолій Гриценко має певну популярність, насамперед у соціальних мережах, а також шанси й надалі успішно використовувати напрацьований імідж. Для цього, втім, є й певні передумови: помітно вищий, ніж у більшості депутатів, освітній рівень та неспроможність «нотаріально завірених» лідерів «Батьківщи­­ни» з числа парламентаріїв вес­­ти за собою маси. Отож, мабуть, варто чекати на нові випуски серіалу «Красунчики-мазунчики на українській політичній арені»…

І ще одне – last but not least – хтось колись бачив Катеринчука чи Гриценка на таких масових акціях, коли реально можуть потовкти їхні дорогоцінні фейси?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено