Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 квітня, 2013

Як я стала мільйонеркою

Що завжди можна побачити на вулицях Мінська – прибиральників і чоловіків у формі. Чого немає на вулицях Мінська – сміття, торговельних кіосків і бездомних тварин. У цій країні я стала мільйонеркою і витратила 2500 руб. на туалет.

«Чого ви їздили до Києва? Що там можна робити?» – усміхаючись, запитує митник пасажирку плацкартного вагону Київ – Мінськ на білоруському кордоні. «Просто гуляти… З подругою зустрічалася», – здивовано відповідає сусідка по місцю білоруска Люда. Пізніше зізнається, що її візит в Україну пов’язаний із бізнесом. До української столиці приїжджає раз на місяць, щоб замовляти продукцію в одній компанії, що займається мережевим маркетингом та розповсюджує побутову хімію, косметику тощо. «В Білорусі це заборонено. Мовляв, збагачення, – розповідає вона. – А в Україні я чесно сплачую податки». Описуючи свою батьківщину, Люда зізнається, що заробити на життя доволі складно. «У нас, звісно, дуже чисто в місті (в Мінську. – Ред.) та й будівлі всі відреставровані. Немає такої різниці між достатком населення, як у вас (в Україні. – Ред.). Але заробити на прожиток дуже важко. Про жодні додаткові доходи й мови бути не може. А постійна напруженість, щоб тебе не запідозрили в наклепі чи ще в чомусь, що твоя дитина, приміром, не зможе нормально вивчитися… Приїжджаючи на вокзал у Київ, навіть дихати стає легше», – ділиться Люда.

Торік вона місяць жила в Японії, де навчається її дочка. «Вона вже не повернеться до Білорусі. Практично всі її однолітки також шукають будь-якої можливості принаймні кілька місяців повчитися за кордоном. Я вже три місяці вивчаю англійську. Сподіваюся, нам вдасться таки знайти себе в іншій країні», – додає вона.

Столичне метро, що має дві лінії, працює з 5:30 ранку до 01.00 ночі. Жетон коштує 1700 руб. (тобто 1,7 грн). «У вас не буде 100 руб. (10 коп. – Ред.)», – запитує туристів продавець жетонів. «Тоді принесете потім», – каже вона на заперечливу відповідь.

Одна з мінських їдалень на центральній вулиці Незалежнасці за десять хвилин після відкриття суботнього ранку заповнена майже вщент. Підозріло зустрічає поглядом відвідувачів охоронець на вході. Він часто проходить повз столики і придивляється. У жодному закладі немає інтернету. А такого поняття, як інтернет-кафе, взагалі немає.

На вулицях міста постійно можна побачити патрульних, ОМОН чи просто хлопців у формі. Автівки міліції стоять навіть біля цирку і центральної бібліотеки.

«В міліцію набирають хлопців із далеких сіл. Їм дають житло в Мінську, «ласу» для них зарплату, і вони зубами тримаються за це», – розповідають місцеві.

«Це – будинок КҐБ», – показує тутешній таксист на високу архітектурно оздоблену будівлю в центрі білоруської столиці. «Хтозна, що коїться за цими стінами і кого там допитують», – додає він, відповідаючи на запитання, чи бояться пересічні білоруси цієї структури. «Найкраще бути ні за тих, ні за інших. Заробити простим трудом, звісно, важко, але краще нікуди не втручатися. У мене дружина і мала дитина. Про них краще подумати», – каже він, згадуючи протести опозиційних білорусів.

Центральна площа міста – площа Незалежнасці. Адміністрація Лукашенка, перед якою височіє пам’ятник Лєніну і несе службу один охоронець, який час від часу передає щось по рації. Праворуч – римо-католицький костел, де служба ведеться білоруською мовою.

Дорогу до Піщаловского замку, що вже кілька століть використовується як в’язниця, показує старенький білорус, що прийшов на службу до храму. «Тюрма там уже триста років. Там страчували навіть засуджених за теракт у мінському метро. Але це не вони… Їх підставили. Тоді долар впав, інфляція… Це все Лукашенка…», – розповідає він. Каже, живе тут все життя. Про рівень пенсії й згадувати навіть не хоче. А запитання про те, чи хотів би жити в іншій країні, уникає ще раз, вказуючи у напрямку тюрми.

За високою огорожею видно хіба що колючий дріт і одну з веж колишнього замку. Поряд – багатоповерхова будівля – Державний експертно-криміналістичний центр МВС Білорусі. Вочевидь, лише з його кабінетів можна побачити будівлю тюрми.

На вулицях Мінська рясніють будинки-близнюки, переважно сірі і тьмяні. На деяких із них є вивіски на кшталт: «Подвиг народа бессмертен», «Подвигу народа жить в веках».

Попри це, на вулицях Мінська не побачиш бездомних собак, безхатьків і сміття навіть у далеких районах міста. Лише тут я вперше в гаманці носила мільйон і витратила 2500 руб. на туалет.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено