Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 червня, 2010

Ліцензія на вбивство

Захід сам дає Росії карт-бланш на поширення зони свого впливу
Матеріал друкованого видання
№ 24 (137)
від 18 червня, 2010

Весна нашого незадоволення – це не лише економічна криза в Греції, що загрожує перерости в ланцюгову реакцію та спричинити ефект доміно (наступними можуть бути Португалія та Іспанія). Мабуть, уперше за останнє десятиліття тінь непевності нависла над майбутнім ЄС.

Відкладімо майже банальну спокусу розпочати довгу дискусію про те, чи справедливо кілька років тому Литві відмовили у праві приєднатися до єврозони з причин, що зараз сприймаються просто як мізерна невідповідність між установленим ЄС стандартом та економічними показниками країни. Достатньо порівняти цю історію з економічною характеристикою Греції та безвідповідальною поведінкою, продемонстрованою її політичною елітою, щоб дійти висновку, що відмова Литві на вступ до єврозони на підставі її начебто невідповідності вимогам є найкращим доказом подвійних стандартів та несправедливості ЄС.

Насправді ця згадка не є моїм бажанням додати свою образу до клубка європейських невдач. У нас є й інші загрози стабільності та солідарності в ЄС. Найбільшою, на мою думку, є помилкове сприйняття соціальної та політичної реальності. Відразу після обрання Віктора Януковича президентом України ми стали свідками дежа вю: східноєвропейська країна затиснута між її минулим та майбутнім. Надзвичайно важли­­ва держава – Україна – опинилася на перехресті її ключового політичного вибору, що визначатиме майбутнє цілого регіону, включаючи й саму Росію.

Цього разу йдеться не про маленьку незнайому країну невідомо де, що викликає суто географічний та історичний інтерес західних європейців. Те, що відбувається в Україні, – це зловісна реакція та різке сповзання в сіру зону російських геополітичних ігор і маніпуляцій величезної країни, чиї відносини з ЄС критичні для незалежності та добробуту балтійських держав.

Відмовившись визнавати Голодомор як геноцид українського народу та злочин проти людства, Янукович надіслав Росії чіткий сигнал, що його нова інтерпретація історії відповідає російській. Зробивши це та переписавши підручники історії для старших класів, він та його істеблішмент легітимізують стратегічну спробу Росії відновити домінування та вплив над колишніми республіками Радянського Союзу, а також позбавити їх можливого опертя на ЄС та НАТО. Газ за незалежність, тобто стабільне його постачання за прийнятними цінами в обмін на відмову від спроб набути членства в ЄС та НАТО, стає новою диявольською стратагемою путінської Росії, в якій неможливо розшифрувати роль Мєдвєдєва.

ЄС не відреагував на неймовірно швидке поглинання досить великої та важливої країни, приєднання якої до ЄС та НАТО могло би відчутно вплинути на майбутнє всієї Європи. Крім того, Україна могла би значно посилити НАТО, стати важливим прикладом для Росії, нібито заявивши, що період ворожості та цивілізаційного суперництва між РФ (Східною Європою) та Західною Європою минув.

Проте ЄС вирішив кинути Україну напризволяще, щоби не дратувати Газпром та Росію. Європа зрадила Україну тихо й банально, дозволивши Росії поділити старих та нових членів ЄС і накинути нам логіку двосторонніх відносин із РФ, що ґрунтуються на «абсолютному прагматизмі». Хто у світі тепер може серйозно сприймати наші нещирі порожні слова після ножа в спину Україні? Якщо зрада і байдужість не є відмовою від політики Східного партнерства, то що це?

Не менш важливою є й оборудка між Францією та Росією з продажу останній кораблів Mistral. Цей приклад наслідують інші члени НАТО, які відчайдушно намагаються продати РФ якомога більше стратегічних озброєнь. Якщо члени НАТО можуть так легко і навіть без консультацій між собою, без жодної реакції на нові екзистенційні загрози країнам Балтії – партнерам по системі безпеки та членам того самого клубу – продавати най­­сучаснішу зброю третім державам, а в цьо­­му випадку країні, що не так давно була окупантом на територіях деяких теперішніх держав – членів Альянсу, то чи не бачимо ми початок кончини НАТО?

Вперше у своїй новітній історії Росія змінила власну парадигму озброєння. Будучи довгий час самодостатньою щодо безпеки та зброї, вона почала купувати стратегічні озброєння в Ізраїлю та країн – членів НАТО. Було б непростимим для нас проігнорувати цей факт. Особливо для тих, хто досить добре знає, що неспроможність або відмова критично оцінити чиєсь важке та кримінальне минуле є не чим іншим, як ліцензією на повторення злочинів, хоч і в іншій формі.

Чи означає все це, що відома метафора Владіміра Лєніна про мотузку, яку жадібна й тупа західна буржуазія неодмінно приготує для радянської Росії і на якій сама ж буде повішена, була пророчою?

Уперше опубліковано у The Baltic Times



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено