Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 квітня, 2013

Кав’ярна опозиція

Вони все зіпсували! Здавалося б, під Верховну Раду мали прийти десятки тисяч киян, щоби захистити своє право обирати міського голову, а вони… не прийшли! Через кілька днів біля пам’ятника Шевченку народу було суттєво більше, але все одно це не та кількість, яка може переконати владу й похитнути режим. Так, когось із областей зупинили на старті, хтось не доїхав, однак… Не те. Не повірили.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (283)
від 11 квітня, 2013

Один дуже відомий французький письменник і драматург днями розповідав, як він розчарувався в одному дуже відомому французькому політику. Після театральної прем’єри за п’єсою мого співрозмовника політик зайшов за лаштунки й запросив артистів, режисера, автора – разом людей вісім, – як він висловився, до «їдаленьки». З’ясувалося, він мав на увазі ресторан Caviar біля Мадлен. Письменник відмовився. Пояснює: «Я колись мав віддячити своїй приятельці, повів її в цю «їдаленьку», ми вдвох посиділи дуже скромно, десь на €800. Не розумію, як депутат, що останніх 25 років перебуває на виборних посадах і нібито не має ані власного бізнесу, ані приватної практики, до того ж соціаліст за партійною належністю й переконаннями, може собі дозволити так розкошувати? Відтоді він зробив ще більшу кар’єру, став одним із найвпливовіших політиків світу, але я за нього не голосував».

Ми з моїм vis-à-vis обидва розуміли, про кого йдеться: про того самого політика, який нещодавно впровадив у Франції черговий «податок на багатство» (див. cтор. 30). Саме таких дотепні французи вже давно, років із 30 то­­му, назвали букваль­­но: gauche caviar («кав’ярні ліві»). Тих, хто не відмовляє собі в маленьких радощах життя, відвідує модні салони, ресторани, відпочиває на шикарних курортах, з’являється в товаристві довгоногих красунь і водночас відстоює принципи соціальної справедливості… Спостерігаючи, як після недільного мітингу елегантні, презентабельні лідери опозиції розбиралися по своїх недешевих джипах, я легко уявив, що зараз вони поїдуть до своєї «їдаленьки» – так на жаргоні працівників попередньої Адміністрації називався один із найдорожчих київських ресторанів на Липках. Дивно, наскільки все збігається!

Вулиця відчула фальш, дисонанс між полум’яною риторикою та апаратними методами боротьби опозиції

Не хочу сказати, що опозиціонери мають негайно вдягнути вериги й харчуватися сухою скоринкою, не в тім річ. Так само не вірю, що «всі вони однакові», як переконують мене сусіди на моєму Богом і ЖЕКом забутому масиві. Ті, що зовсім однакові, давно вже сконцентрувалися біля корита й пиляють бюджет. У лавах об’єд­наної опозиції, безумовно, є гідні люди, які вболівають за країну, але не вони визначають обличчя спротиву. Проте вулиця відчула цей фальш, цей жахливий дисонанс між полум’яною риторикою й апаратними методами боротьби, кулуарним менеджментом, нездарними маневрами. За всього бажання важко не помітити, що «революціонери» програли всі без винятку раунди відкритого протистояння: не зупинили тушок, здали Власенка, не добилися столичних виборів, зрештою, дозволили обійти питання персонального голосування – невже важко було передбачити виїзне засідання провладної частини парламенту? Захопилися? Загралися? До того ж питання конкретно до «Свободи» – хіба не було нагальніших проблем, ніж впровадження додаткової графи в паспорті?

Вочевидь, серцю не накажеш, і дехто з лідерів щиро бачить себе в кріслі президента, що теж природно: нема віри солдату, який не мріє стати генералом. Але якесь завдання для цього треба виконати? Невже вони гадають, що бути молодим та енергійним достатньо, щоби маса побачила в комусь із них нового Кеннеді? Перепрошую, але за таким критерієм Кеннеді можна розгледіти навіть у Лесику Довгому з колишньої «молодої команди» Черновецького…

Ні, український виборець уже один раз купився на нібито харизму й нібито кваліфікацію молодого реформатора. Відтоді він почав розуміти дві речі. По-перше, мітинг має бути не єдиною, за браком фантазії й досвіду, формою боротьби, а кінцевою маніфестацією глибинних процесів, верхівкою айсберга. Як є вертикаль влади, так має бути й вертикаль опозиції, яка функціонує в селі, в райцентрі, на масиві… По-друге, й це, власне, головне, має бути чітка й зрозуміла програма дій, дорожня карта: не «геть злочинну владу, а далі подивимося», а демонополізація, детінізація, деколонізація. Де! Як! Коли! Переконайте! Доведіть!

Доки цього не сталося, опозицію сприйматимуть, за французьким прецедентом, як кав’ярну. Не від слова кав’ярня, а від слова кав’яр. Себто ікра.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено