Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 квітня, 2013

Специфічне трактування патріотизму

Мій товариш, помітивши, що його знайомий не курить, здивувався. Той пояснив, що кинув курити, прочитавши книжку Аллена Карра „Простий спосіб кинути курити”. Товариш зацікавився і теж придбав цю книжку. Прочитав за вечір. Вранці не відчув бажання запалити цигарку. І не відчуває його уже шість років.

Коли розповів дружині, та не повірила і зі здоровим жіночим скептицизмом поклала книжку біля ліжка. Читала її повільно, а на щоденні запитання чоловіка „Ну як?” відповідала тільки порухом плеча. Та щойно перегорнула останню сторінку – кинула курити.

Після того мій товариш надибав книжку Карра „Легкий спосіб скинути зайву вагу”. Він цим, щоправда, не страждав, але згадав про жінку, яка працює на його фірмі і потерпає від надваги. От і вирішив зробити гарний подарунок. Але вдома не втримався і прочитав. Результат: п’ятий рік не їсть м’яса. А книжки так і не подарував, щоб не викликати у підлеглої підозри, ніби її об’єми його дратують.

На жаль, Аллен Карр помер. Він не встиг написати ще чимало книжок. За однією я шкодую найбільше: „Легкий спосіб стати патріотом своєї країни”.

Ні, він навіть у планах не мав такої книжки, бо був представником народу, якому про патріотизм говорити зайве. Де ж йому було знати, що на постсовєтському просторі розведеться цілий клондайк диких шакалів, здатних лише розграбовувати власну країну, доводити свій народ до зубожіння і зневажати його. Та не просто зневажати, а люто ненавидіти.

В Україні ці хижаки відзначаються ще й такою оригінальною особливістю, що окрім народу, серед якого живуть, ще й ненавидять його мову.

Я не хочу сказати, що я надто великий патріот. Але мене шляк трафляє на місці, коли читаю, куди йдуть народні гроші. Із тим списком безглуздих злочинних витрат може кожен ознайомитися самотужки. Скажу тільки, що за усі ті великопанські оздоблення кабінетів, шикарні ремонти офісів, закупівлі за завищеними цінами я б садив, садив, садив. А когось би й до вищої міри. У полон не брав би. Спробуй тільки потім прогодуй такого спухлого клієнта.

У дитинстві я був свідком цікавого суду в клубі на околиці Станіславова. Судили людей, які організували підпільне виробництво і продаж килимів на килимовій фабриці.

Судову розправу транслювали з динаміків. Охочих слухати це та ще й серед білого дня було небагато, здебільшого дітлашня. Суд відбувався російською мовою, підпільні підприємці, „ліца єврєйской національності”, не викликали у слухачів жодних симпатій. Лунали жарти і насмішки.

Але коли прозвучав вирок – „к висшей мєрє наказанія” – це усіх настільки ошелешило, що на кілька хвилин запанувала тиша. Люди перезиралися, тупцяючи на місці і мовби не знаючи, що далі робити. Хтось вилаявся. І знову тиша. Лише чулося з динаміків совгання стільців, приглушені голоси, чийсь плач, схлипування.

Ніхто зі слухачів не сподівався такого суворого вироку. Судили ж бо за розкрадання „радянського майна”. А що таке „радянське майно” для пересічної людини? Це те, що не належало їй. Кожен ставився до цього майна як до чогось такого, що було раніше украдене в нього самого, а тому не відчував жодних сумнівів, крадучи й собі.

Одні крали, а інші перетворювалися на скупників краденого. Наприклад, мої батьки, які радо купували м’ясо, яке їм приносили з м’ясокомбінату. Пам’ятаю ці не надто апетитні сцени, коли м’ясник розперізував штани і виймав з-за пояса на животі і на спині великі шматки м’яса, загорнуті в газети. ще зовсім свіжого м’яса, яке парувало і наповнювало кухню специфічним запахом. А потім тато платив м’ясникові гроші і наливав чарку.

І мій тато, зубний лікар, теж обкрадав державу, бо приймав пацієнтів вдома. Щомісяця до нас приходили на обід двоє представників фінвідділу, їли, пили і заплющували очі на підпільну діяльність тата, чим теж обкрадали державу. А мама, працюючи у торгівлі, після кожної ревізії тягла додому повну торбу продуктів. Вона їх не крала. Їх їй давали. Щоб і вона заплющувала очі на зловживання працівників торгівлі.

Гарна у нас була сімейка. Лише завдяки тому, що я не послухав батьків і не вступив ані до медичного ані до торгово-економічного інституту, я не став таким самим обкрадачем держави. Але уточнюю: тієї держави. Не моєї.

Бо та держава свого часу обікрала моїх батьків, забравши у них будинки, цілі гектари землі, а потім викинувши у сибірські сніги на вмирання. Обікрала мене, убивши трьох моїх дядьків, ув’язнивши мого дідуся і тата за участь в УПА.

Це було цілком нормально – обкрадати ворожу державу. Тому смертельний вирок і викликав шок. А потім усі з криком „Зараз будуть виводити!!!” побігли на задвір’я клубу. Міліції було до смішного мало, як на теперішні аналогічні трафунки. Засуджені виходили з опущеними головами, закутими руками. Видно було, як тремтять побілілі пальці. То були немолоді товсті чоловіки. За ними вийшла родина, жінки у чорних сукнях повисали на руках і голосно ридали. Більше вони не побачаться і ніколи не довідаються про могили рідних.

Цим килимарникам усі співчували. Та коли я читаю коментарі під повідомленнями про розкрадання МОЄЇ держави, то бачу уже зовсім іншу реакцію: „Відрубувати руки!”; „Руки і ноги!”;„Стріляти!”; „Вішати!”

І знаєте що? У мене не закрадається навіть тіні сумніву в тому, що це несправедливо. Я думаю, що, мабуть, таки у певної частини населення відчуття патріотизму присутнє. Дрібничка – а приємно.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено