Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 червня, 2010

Лівий туш

В Україні «лівий» є синонімом «анти­український»
Матеріал друкованого видання
№ 23 (136)
від 11 червня, 2010

Добробут трудящих західних країн не сформувався сам по собі. Він є вислідом багаторічної жорсткої боротьби між працею та капіталом. Ця боротьба встановила в інтересах суспільства баланс між власниками підприємств і найманими працівниками. Нинішні бонуси робітників у США, Британії, ФРН, Франції – це значною мірою велика заслуга тамтешніх лівих сил і профспілок, настільки потужних, що вони можуть відправити у відставку будь-який уряд. І це змушує владу й капітал ставитися до них із повагою, що на практиці означає наявність ефективного соціального діалогу, соціальної відповідальності бізнесу, прагнення мати підтримку цього сектору суспільства, коли йдеться про реформи.

Якби не ця боротьба мас під керівництвом лівого політичного руху, то рівень життя пересічних людей у цих країнах, незважаючи на економічну потугу, був би таким, як в Україні. Адже капітал поводиться так, як суспільство йому дозволяє. Інша річ, що з плином часу, звикаючи до «виховних заходів» лівих, капітал стає цивілізованішим і багато суспільно корисного починає робити за власною ініціативою. Але все одно, щорічні наступи трудящих, які захищають і виборюють свої права, страйки, демонстрації, пікети і навіть гострі сутички з поліцією є нормою життя цих цивілізованих соціумів. Керують акціями місцеві соціал-демократи, соціалісти тощо. Західні профспілки вбачають своє покликання в тому, щоб захищати своїх членів, а не працедавців, як це часто-густо трап­­ляється в Україні. Без такого повсякден­­но­­го тиску, без лівої противаги й альтернативи західний капітал аж ніяк не був би конструктивним, у нього обов’язково з’явився би добре відомий нам в Україні більшовицький вищир, коли олігархи є абсолютними володарями своїх працівників, коли співробітники фірм, навіть тяжко захворівши, бояться брати лікарняні, бо їх звільнять із роботи, коли працедавці без участі трудящих вирішують, скільки і як їм платити.

На сторожі такої системи сучасного промислового феодалізму (інколи навіть рабовласництва) стоять посткомуністичні профспілки, що вже перестали бути «школою комунізму», цілком успішно опановуючи роль школи корупції, угодовства з олігархами та приватизації громадського майна «вузьким колом обмежених людей». І є щось глибоко символічне в тому, що в Україні найпотужнішу профспілкову організацію очолює людина, тісно пов’язана з партією великого олігархічного капіталу – з Партією регіонів. А що ж лівий рух? Дивні речі кояться в Україні. З одного боку, лівий рух представляють партії на кшталт знаменитої в минулому СДПУ(о), керівний склад якої нагадував клуб мільйонерів. То справді унікальне явище, коли акули великого бізнесу беруть на себе (чи привласнюють?) місію захисту людей праці, так би мовити, «вовки за вегетаріанство». А з іншого боку – прокремлівська братія, для якої на першому плані – вірна служба московським хазяям, війна проти української мови й культури, проти НАТО й ОУН-УПА. Це цікавить їх набагато більше, ніж права робітників (не кажучи вже, що за рівнем статків офіційні «ліві» в Україні стоять значно ближче до буржуїв, ніж до пролетаріату). Тобто маємо справу з шайкою політичних симулянтів, які, забувши про марксизм, давно вже стали носіями великоімперської ідеології, чудово знаходячи на ґрунті антиукраїнства спільну мову з «клятими експлуататорами», створюючи з ними союзи, коаліції, асоціації тощо.

Сьогодні в Україні «лівий» є синонімом «анти­український». Неприйняття незалежності України, ностальгія за СРСР, культ Лєніна і Сталіна, заклики до утворення ще однієї імперії під псевдонімом «братський союз народів», сприяння русифікації, собача відданість Кремлю – ось що таке «лівий» в Україні. Тим більше, що комуністи – це насправді ультраліві, себто екстремістська течія в лівому русі, що не має нічого спільного з лівими в Скандинавії, Британії, Нідерландах тощо, де вони зуміли успішно реалізувати чимало програм реального поліпшення життя найманих працівників.

Нинішні комуністи (як і соціалістичні товариші) в Україні – це купка політиканів, які паразитують на фантомних болях постсовєт­­ських пенсіонерів, які своєю чергою плутають радощі молодості з політикою
ЦК КПРС. Допоки ці пенсіонери сподіватимуться, що молодість іще повернеться, доти комуністи й соціалісти можуть розраховувати на затишні депутатські крісла, коли, звісно, Бог, у якого червоні пенсіонери не вірять, додасть їм віку.

А між тим, лівий політичний фланг в Україні цілковито голий, що робить політичну систему держави дуже хиткою та неповноцінною. Корабель «Україна» зробив небезпечний нахил у бік корупційного капіталізму саме через відсутність противаги. Навіть праві це розуміють і часто змушені брати на себе виконання лівих функцій.

Сьогодні Україна потребує виникнення зокрема українських лівих політичних сил, що ефективно захищали б права трудівників, водночас будучи партіями патріотичними, для яких українська державність, мова, культура та історія українського народу є безумовною, абсолютною цінністю.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено