Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 червня, 2010

Чотири горішки для опозиції

Що все ж таки робити, коли «ніхто не винен»
Матеріал друкованого видання
№ 23 (136)
від 11 червня, 2010

Після п’яти років політичної нестабільності українська опозиція перебуває в стані стагнації і не зможе сформувати потужної політичної сили з чотирьох причин.

По-перше, українські політичні лідери ніколи не проводять поствиборчих внутрішніх ревізій своїх політичних сил, не кажучи вже про добровільні відставки з посад через незадовільний результат партії на виборах. Внутрішні ревізії та зміни лідерів критично важливі для збереження довіри виборців до тієї чи іншої політичної сили. Проте вони потребують чесного обговорення власних помилок та більшої чутливості до опитувань громадської думки і настроїв населення.

По-друге, молоді люди, які не пам’ятають часів Радянського Союзу, проте зараз стають свідками перебудови їхньої держави, не інтегровані в опозицію. Молоді українці не в захваті від лідерів опозиції, зокрема й від її «нових облич».

По-третє, опозиційні політики мають пропонувати власні альтернативи, а не просто критикувати владу. Українці хочуть бачити політиків, які вийдуть вперед і запропонують їм радикальну й водночас демократичну програму перетворень, в яку можна повірити і яку можна виконати. Українцям потрібні політики, які зможуть об’єднати країну, а не займатимуться мобілізацією виборців за регіональною ознакою. Україну не можна інтегрувати зі Львова чи Донецька – такий імпульс має надходити з Києва.

По-четверте, слабкі програми опозиційних сил не є унікальними для України. Єдина програма опозиції в Грузії – «Геть Саакашвілі!». Партія регіонів, що перебувала в опозиції протягом чотирьох з останніх п’яти років, прийшла до влади без жодної готової програми. Де той «кабінет професіоналів», який обіцяв Янукович? Слабкість програм можна пояснити двома чинниками. Перший – ідеологічна аморфність пострадянських політичних партій. Колапс комунізму не привів до відродження характерного для Європи ідеологічного поділу на правих і лівих. У Центрально-Східній Європі колишні комуністи трансформувалися в соціал-демократів, а центр і правий спектр були заповнені відродженими партіями, створеними ще в міжвоєнний період. Другий чинник полягає у слабкості інтелектуалів, зокрема політичних науковців із широкою європейською порівняльною перспективою, в усіх політичних партіях. Це, своєю чергою, є відображенням слабкості політичної науки як наукової дисципліни в українських університетах. Книжки про сучасні політичні процеси практично неможливо знайти в київських книгарнях.

Задля оновлення українська опозиція насамперед має зробити чотири кроки.

Відновити зв’язок із виборцями. Опозиція має усвідомити необхідність комунікації з виборцями, заохочуючи внутрішню дискусію та зовнішню прозорість. Якщо її лідери не здатні зробити цей крок, тоді члени партій, громадянське суспільство та мас-медіа повинні зробити його за них.

Працювати з молоддю. Слід зрозуміти, що покоління Народного руху, яке посіло своє заслужене місце в сучасній історії України, не зможе мобілізувати молодь. Опозиція має усвідомити, що ніколи не стане потужною політичною силою без залучення молоді та молодіжних незалежних організацій. Їхню ключову роль в опозиційних рухах підтвердили українська акція «Україна без Кучми», Помаранчева революція та масові протести на Заході, що відбувалися з кінця 1960-х років. Слід організовувати круглі столи за участю лідерів опозиції та молодих активістів, під час яких взаємні скарги і побажання мають бути почуті й чесно обговорені. Другий крок – вироблення програми-мінімум співпраці та координації спільної діяльності.

Спиратися на посередників. Організації української діаспори, такі як Український конгресовий комітет Америки, можуть бути залучені як посередники між роздробленими опозиційними силами. Після п’яти років конфліктів між елітами колишнього помаранчевого табору нинішні опозиційні лідери навряд чи зможуть об’єднатися без допомоги зовнішніх незалежних посередників, які сприятимуть досягненню компромісу та мінімального консенсусу. Відсутність єдності дає владі змогу розділяти опо­­зицію та керувати нею.

Залучити інтелектуалів. Понад 30 північноамериканських та європейських політичних науковців займаються дослідженням України та посткомуністичних країн. Близько половини з них відвідали в грудні 2009 року міжнародний симпозіум «Україна у 2010–2020 роках», на якому було заплановано створення Ради зовнішніх відносин.

Деякі з цих політичних експертів можуть погодитися приєднатися до Ради експертів, що надавала б опозиції інтелектуальну підтримку, сприяла б розробці альтернативних програм та організовувала б візити опозиційних лідерів і молодих активістів на Захід.

Нинішня опозиція набагато слабша та більш розділена, ніж під час другого терміну Кучми, напередодні Помаранчевої революції. Потрібно зробити дуже багато для того, щоб її відбудувати. При цьому слід розуміти, що без сильної опозиції Україна не може сподіватися на власне збереження як демократичної та суверенної держави.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено