Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 квітня, 2013

Коля

Ми з Колєю знайомі з дитинства, але відтоді наші шляхи нечасто перетиналися. Я знову побачив його, коли в нашому будинку відкрили таку собі «наливайку» – філію місцевого гастроному.
Матеріал друкованого видання
№ 13 (281)
від 28 березня, 2013

Порівняно з, перепрошую на слові, «Кафетерією» в сусідньому будинку, де доти збиралися деграданти з усього мікрорайону, вона просунутіша: є столики зі стільцями, квіти в горщиках. Біля дверей наливайки постійно кучкується, залежно від погоди, від двох-трьох до десятка вакантних філософів, і Коля незмінно серед них. Саме «Коля», а не «Микола» (вітан­­ня Ірині Дмитрівні). Інколи, коли в мене не виходить імітувати запізнення на роботу, доводиться зупинятися й брати участь в обговоренні сценаріїв подальшого роз­­витку цивілізації. Коля – в перших рядах. У нього є по-своєму струнке, хоча подекуди шизофренічне бачення світу й готові відповіді на всі поточні питання.

Доки такий собі Коля не отримає мінімальних гарантій вибору, претензії щодо його соціальної пасивності небагато варті

Колись давно він був особистим водієм великого начальника, а відколи його звільнили, нізащо не погоджується працювати десь там на вантажівці чи йти в таксі, бо це не той рівень, тож вільного часу для розумової діяльності Колі не бракує. Постійне вживан­­ня (точніше, зловживання) позначилося на Коліному лібідо, відтак традиційний сюжет дискусій на таких зібраннях – жінки, їхня недосконалість, стервозність і, безумовно, теоретична доступність – не є предметом його концентрації. Я навіть не знаю, чи має він досі дружину. Натомість годинами готовий вправлятися на суспільно-політичну тематику.

Коля має певну сукупність непорушних переконань:

– Вони там усі крадуть.

– Нікому не можна вірити.

– У цій країні ніколи нічого доброго не станеться.

Ще він знає, що американці підступні, але боятися слід китайців, які рано чи пізно нас завоюють.

На останніх парламентських виборах Коля голосував за комуністів за списком («раніше все бу­­ло справедливо») і за кандидата від влади за мажоритаркою («він хоча б щось робить для людей»).

Можливо, головна проблема Колі в тому, що він не ідіот і не дебіл, просто його потенційні розумові здібності ніколи не були як слід задіяні.

Якось я запитав Колю, чому він завжди відповідає мені російською, хоча українська, вочевидь, його перша мова? Він відреагував достатньо швидко, щоби зрозуміти, що це не експромт, а плід довгих роздумів:

– З українською ти ніколи не досягнеш життєвого успіху.

На початку шістдесятих його батько переїхав до столиці з-під Фастова за так званим оргнабором – працювати на хімічному заводі, відомому як «Тисячний». Номерне (себто військового підпорядкування) підприємство мало ту перевагу, що на ньому швидко давали квартири, й той недолік, що там було шкідливе виробництво. Вочевидь, через це  батько до пенсії не дожив. Тепер Коля сам передпенсійного віку, а на вигляд років на 10 старіший.

Про всяк випадок я вирішив запитати, який зміст він вкладає в поняття «життєвий успіх». Коля подивився на мене уважно і тверезо:

– Я можу працювати день і ніч, день і ніч… Найбільше, на що зароблю, то це на новий холодильник. А холодильник у мене вже є.

Прадід із прабабою в Колі померли в Голодомор. Дід вижив невідомо як, але загинув на війні. Батько сподівався врятуватися в місті, проте в кінцевому підсумку помилився.

На початку дев’яностих, ще до вінця своєї кар’єри – персонального водія вели­­­кого цабе, Коля крутився: човникував, їздив до По­льщі й навіть, здається, до Туреччини, возив шмат­­тя. Наочним результатом тієї активності став євроремонт у батьковій квартирі. Потім під час одного невдалого рейсу на нього наїхали, відібрали товар. Коля довго хворів.

Щоразу, коли його бачу, не можу позбутися відчуття провини, хоча нібито нічого поганого особисто йому не зробив. Я переконаний, що не мусить ціла нація складатися лише з активних, ініціативних героїв капіталістичної праці. Доки такий собі Коля не отримає мінімальних гарантій вибору: чого прагнути, куди розвиватися, на що орієнтуватися – по можливості з якимись переконливими зразками, доти моє зверхнє кепкування з п’яних розмов під вікном, моє роздратування дебільними звичаями, моя бридкість щодо недосконалих смаків та естетичних запитів співгромадян, мої претензії стосовно їхньої нерозвиненості й соціальної пасивності… небагато варті. Якщо я не помиляюся, держава як сукупність інституцій для цього, зокрема, й існує. Чи помиляюся?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено