Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 березня, 2013

Метр російської журналістики чи банальний шовініст-колонізатор?

Ніколи не повірю, начебто син радянського розвідника Владімір Познер, котрий перші 18 років свого життя провів поза межами СРСР, а в дорослому віці аж чверть століття займався пропагандою радянських цінностей серед західних читачів, слухачів та глядачів, нічого не чув про український Рух Опору, про Бандеру і Шухевича, про долю генерала Григоренка та книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

Уявімо собі: знаний український журналіст одержує якусь почесну премію в Державі Ізраїль, приїздить туди й дає інтерв’ю одній із провідних газет країни. У цьому інтерв’ю на запитання: «Хто для вас ізраїльтяни?» - він щиросердо відповідає таке: «Я дуже погано знаю Ізраїль, я не жив серед ізраїльтян. Я тільки знаю – нехай це і не викличе великої любові до мене, - що в сталінських таборах було багато євреїв. Серед начальників. Чи говорить це про щось? Не знаю». І так само щиросердо продовжує: «Але я не зовсім розумію вашу ситуацію з мовою: от сьогодні мене в готелі, де я живу, офіціантка російською запитала: «Вам меню англійською або івритом? Російською у нас немає». Що це було?».

А тепер ще трохи напружимо уяву, щоб змалювати собі майже батальну картину, як цього журналіста під час вручення премії (якщо, звісно, його негайно не скасують) публіка дружно освистує й закидає протухлими яйцями або ще чимось, куди крутішим і важчим. Наступна картина – як те саме повторюється в аеропорту. І ще одна: як ЗМІ цієї країни дружно таврують премійованого журналіста «антисемітом» і радять йому підмітати вулиці…

І це при тому, що твердження про велике число євреїв серед начальників таборів ҐУЛАҐу і взагалі серед вищого командного складу ОҐПУ-НКВД у 1920-30 роки – це чистісінька правда. Але ж описуваний мною уявний персонаж не помітив іншого: по-перше, серед в’язнів цих таборів і серед розстріляних також вистачало євреїв, ба більше – з середини 1920-х років головним ворогом Сталіна був єврей Троцький; по-друге, за колючий дріт потрапляли «щирі євреї», тобто ідейні сіоністи, а от охороняли їх ті, хто вслід за Лазарем Кагановичем міг не менш щиро заявити: «Я не єврей, я комуніст!» - і заявити це зовсім не на івриті чи на ідиш…

Скажете, описана ситуація надто вже фантастична? Та ні. Якби щось подібне сталося в Ізраїлі, то і реакція виявилася б такою, як вона тут описана, - а то й більш радикальною. А от для України друга частина змальованої ситуації, тобто суспільна реакція на сказане, справді фантастична. Бо ж насправді всі ці слова вже сказані, і сказані у Києві кореспонденту газети «Сегодня»:

«Я очень плохо знаю Украину, я не жил среди украинцев. Я только знаю – пусть это и не вызовет большой любви ко мне, – что в сталинских лагерях было много украинцев. Среди надзирателей. Говорит ли это о чем-то? Не знаю… Но я не совсем понимаю вашу ситуацию с языком: вот сегодня меня в гостинице, где я живу, официантка на русском спросила: "Вам меню на английском или на украинском? На русском у нас нет". Что это было?»

Мовою оригіналу тут наведений фрагмент інтерв’ю знаменитого російського журналіста Владіміра Познера. Того самого, який став «Людиною року» України й одержав відповідну відзнаку у палаці «Україна». Вдень вийшло друком інтерв’ю, ввечері відбулося вручення відзнаки – під дружні оплески київського бомонду, який інколи звуть ще у мас-медіа «елітою країни»…

Читайте також: В Україні не знайшли кращих від Кернеса, Познера і Кутуньо

Звісно, не можна стверджувати, що на ці слова не було негативної реакції з боку українців. Ба більше – ця реакція була досить масовою. Але в жодні організовані форми вона так і не вилилася. І головне – реакція київського «бомонду» або ж «еліти країни» докорінно різнилася від реакції політичної опозиції і так званого «простолюду». Що означає ця відмінність? Що існує дві України? Чи йдеться про Україну й Малоросію?

…Неможливо заперечити, що персонажів із записом «українець» в особовій справі та у військовому квитку серед охоронців ҐУЛАҐу було мало. Але ж і серед ув’язнених вони були, причому у незрівнянно більшій кількості! І за колючий дріт кидали саме тих, у кого помічали хоча б найменші прояви національних почуттів, які виходили за межі любові до галушок зі сметаною і до пісні «Розпрягайте, хлопці, коні», були то вчителі, селяни, студенти, військовики чи навіть партійні працівники. Ніколи не повірю, начебто син радянського розвідника Владімір Познер, котрий перші 18 років свого життя провів поза межами СРСР, а в дорослому віці аж чверть століття займався пропагандою радянських цінностей серед західних читачів, слухачів та глядачів, нічого не чув про український Рух Опору, про Бандеру і Шухевича, про долю генерала Григоренка та книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, про Василя Стуса та Валерія Марченка… Цього не може бути, бо цього не може бути за визначенням. Такі вже посади обіймав Владімір Познер і на такі відомства у радянський час працював.

І книг Алєксандра Солженицина не міг Познер не читати – раніше за майже весь радянський люд, одразу ж після їхньої публікації на Заході. Служба така у нього була. А якщо читав, то не міг обійти увагою розповідь в «Архіпелагу ҐУЛАҐ» про «выдержанных широкоплечих хлопцев», які, потрапивши за колючий дріт, швиденько зорганізувалися, винищили «стукачів» і поставили на місце «блатних». А потім стали однією з головних рушійних сил табірних заворушень та повстань… Не міг цього не знати Познер, але…

Але натомість облив українців брудом, а заодно ще і про підвищення статусу російської мови подбав. Йому подали меню майже рідною англійською мовою (до п’ятирічного віку Володя Познер жив у США), але як сміють ці хахли не мати спеціально для гостей із Москви меню російською?

Одне слово – істинна «Людина року» для Малоросії. Разом із «найкращим мером», а заодно і «героєм козацького народу», «генералом армії» та «академіком» Геннадієм Кернесом й іншими достойними персонами…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено