Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 березня, 2013

Українське безкордоння

Пішки й автостопом мені доводилося перетинати кордони різних держав. Загалом близько 30 країн і точно понад 100 митних постів. І лише раз було щось страшніше за наш рідний, український кордон.
Матеріал друкованого видання
№ 6 (274)
від 7 лютого, 2013

Це Придністровські митні пости. Тобто рівень «обслуговування», корупції, хамства, неуважності та безкарності можна зіставити лише із самопроголошеною республікою, яка перебуває під впливом РФ. У Придністров’я ми в’їжджали з чотирма італійськими музикантами на польському авто. Митники в російській військовій формі одразу сказали: «300 грн або повертайтеся назад». Через 4 год італійці мали виступати в Кишиневі з концертом, тож нам украй потрібно було пройти цей кордон. Утім, мене зачинили в камері, вимагали гроші й поводилася так, наче я щось скоїв. Від такої «гостинності» залишилися незабутні враження: порівняно з цим будь-який кордон апріорі хороший.

Під час мандрів навколо Балтійського моря ми чотири рази перетинали кордон ЄС – РФ. Перший – Фінляндія – Росія. Контрабандистів тут теж вистачає, як і в українських реаліях. Один із них нас і підкинув до Росії. Перетинають цей кордон здебільшого фіни, які їдуть заправлятися дешевим пальним і повертаються назад. Із собою беруть цигарки й горілку. Все як в Україні. Лише одна відмінність: ми не простояли в черзі жодної хвилини. А вервечка вантажівок не розтягується на десятки кілометрів, як це прийнято на українсько-європейських переходах. Її тут практично не було.

До другого, з Естонією, ми доїхали із Санкт-Петербурга за кілька днів після того. Нас довезли лише до кордону, там був піший перехід. Як, наприклад, Шегині – Медика між Україною та Польщею. Запитавши кількох водіїв, чи не могли б вони нас підкинути до Естонії, почули у відповідь, що пішки швидше. Абсолютно цивілізована черга приблизно з 30 людей, тож стояли довго лише через те, що втрапили туди під час їхньої «перезмінки». Кількох контрабандистів із цигарками помітили, решта – явно місцеві й без численних валіз. Черги з автомобілів немає з жодного боку. Нічого не шукають, лише перевіряють документи. Швидко і без запитань. Це при тому, що відносини двох країн натягнуті з моменту розпаду СРСР. Ми про них наслухалися з медіа й готувалися до «катувань» на кордоні. Але все було дуже швидко, гладко і навіть приємно.

На третій кордон в’їжджали з туристичної зони – Куршської коси. Вона поділена на дві частини: одна в Литві, друга – в Калінінградській області. Це одна з найсвіжіших окупованих територій Росії. Раніше тут було німецьке місто Кенігсберг. У цій російській області відбувалися чи не наймасштабніші протести проти Путіна. Тут більшість людей значно частіше були в Європі, ніж у Москві, оскільки навколо – суцільний Євросоюз. Литовсько-російський кордон у нас зайняв 30 хв. Жодної черги, дуже швидко, без запитань та обшуків.

Російсько-польський проходили з калінінградськими режисером і перформансистом. Усі троє ми мали вигляд неформальної компанії, яка могла б везти в бардачку пачку героїну. Принаймні український митник неодмінно так подумав би. Але не поляки – ми пройшли пост за 15 хв.

Кордон ЄС – Хорватія. Хорвати його проходять за кілька секунд, просто показують свій ID. Нас обшукували, оскільки ми переходили пішки на автобані, тобто фактично не мали права цього робити. Я ображено звернувся до митників, мовляв, своїх вони не обшукують. І ті, вибачившись, подарували кілька пляшок питної води.

Коли ми говоримо про Україну з іноземцями, які тут бували, вони завжди згадують, як проходили митницю і як їх зустрічала ДАІ. При виїзді з України можна простояти на кордоні 3 год, навіть їдучи до Білорусі чи Росії, куди не треба ані віз, ані закордонних паспортів. Причина проста: хочеш швидше – плати! Це ж одна з найприбутковіших посад – на тебе просто покладають обов’язок «вахтера», як ним можна не скористатися? Причому сума, яку вимагають наші прикордонники, може коливатися від 5 грн «на пиво» до 400 грн через те, що «забагато речей».

Хто колись долав кордон у Чопі з Угорщиною, не дасть збрехати: черги там бувають добові. Українсько-словацький кордон в Ужгороді ми двічі проходили з чехами на їхньому автомобілі. І це займало не менше ніж 6 год і супроводжувалося повним обшуком. На пішому переході Шегині – Медика можна спостерігати реальний концтабір. Там буває по 700 осіб черги, до того ж 690 із них – контрабандисти, які нерідко поводяться, як дикі звірі. При цьому на оформленні працюють тільки два українські митники, а далі – два поляки. Всіх обшукують, запитуючи про все на світі.

Тож, по-перше, не варто скаржитися на те, що поляки, словаки, угорці на кордоні так із нами поводяться. Нічого дивного. Вони просто знають, як працює українська митниця, і не довіряють «шарашкіній конторі» та її товстим і пихатими працівникам, які називають себе «митниками» і «прикордонниками». Але найгірше, що ми їм це дозволяємо, платячи за «швидкість проходження» або «неоформлення протоколу» й таким чином вкладаючи гроші в їхній непоганий і цілком уже звичний для нас бізнес.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено