Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 травня, 2010

Свобода вибору

Ніхто нам не винен – ані історія, ані релігія, ані природа, ані сусіди, – що ми обираємо тих, кого обираємо, а ще більше – що їх потім толеруємо
Матеріал друкованого видання
№ 20 (133)
від 21 травня, 2010

Чому одна новина, вишукана в нетрях мережі, чіпляє, а інша залишає байдужим? Мене, скажімо, вразила така інформація: через авіаційну паніку внаслідок викидів ісландського вулкана найбільше постраждала... Кенія. Виявляється, ця африканська країна, яку не кожен упевнено знайде на мапі, постачає в Європу квіти. Звісно, літаками – звідси й утрати. Кенійські троянди, півники й гербери захопили 30 відсотків європейського ринку. Абсолютних цифр я не маю, проте напружте уяву: яка місткість європейського ринку квітів, де мають звичку їх купувати не тільки на весілля, день народження й поховання, а й просто так, щоби зробити приємне?

Про Кенію я пам’ятаю хіба те, що вона межує з Сомалі, й то лише тому, що в Моґадішо відпрацьовували нелегкий перекладацький хліб дехто з моїх університетських друзів (сам я, враховуючи сумнівний родовід, від такої перспективи був убезпечений). Тобто Сомалі була «нашою» країною (такою, що «стала на соціалістичний шлях», і тому там було повно радянської зброї та радянських військових спеціалістів), а Кенія, навпаки, «не нашою»: там господарювали американці. Минуло, страшно сказати, тридцять років. Обидві держави не уникнули проблем, притаманних регіону в цілому: міжплемінні кон­флікти, неефективність, корупція, специфічний «африканський» тоталітаризм, але одна з них тепер засипає Європу квітами, а інша – повідомленнями про піратські набіги. Як писали колись, «два світи, дві долі».

Навіть побіжний погляд на карту світу переконує, що доля кожної зі 193 присутніх на ній країн не залежить фатальним чином ані від попередньої історії, ані від природних багатств – клімату, родючості, копалин тощо. Тільки від одного: рівня дорослості населення, готовності народу до взаємодії, до компромісів, до спільної узгодженої роботи. Подекуди цілі нації поводяться, немов вередливі егоїстичні підлітки. Днями вкотре вся Греція вийшла на демонстрації проти скорочення платні. Виявляється, офіційно всього-на-всього кілька тисяч людей у 11-мільйонній країні отримують більше 8 тисяч євро на місяць, решта живе за межею бідності. Якщо подивитися на супутникові знімки в Ґуглі, всі фешенебельні передмістя Афін та Салонік блищать приватними басейнами, але офіційно їх так само немає – адже за них треба платити окремий податок, а податковим інспекторам ліньки зазирнути в інтернет, вони, наївні, вірять власникам на слово. Знаменитих на весь світ грецьких мільйонерів... так само немає. Немає фантастичних навіть за нинішніми європейськими мірками соціальних гарантій, немає корупції, немає жахливої неефективності й неконкурентоспроможності національної економіки, яка крім туристичних об’єктів, створених Господом Богом і далекими предками, а також оливок (2300 тис. тонн на рік) нічого решті світу не може запропонувати. Немає 40-відсоткового державного сектору, де не обов’язково працювати (а, відверто кажучи, взагалі з’являтися на роботі). Греки домовилися між собою, що можна брехати державі й одне одному, тепер мають десь знайти 300 мільярдів, щоби покрити державний борг, а шукати не хочуть. Діти сонця.

До чого це я? А до того, що страшенно дратують розмови про важке колоніальне, чи то пак тоталітарне минуле, яке не дає підвестися з колін. За бажання кожен народ може знайти в своїй історії сторінки, які виправдовують його пасивність, терпимість до брехні та безладу. Тоталітаризм? Так, грецькі «чорні полковники» були не цукор, але ніяк не страшніші за іспанського Франко. Сталін був монстром, але Гітлер нічим не кращий, а різниця між Росією чи Україною та Німеччиною надто наочна. Колонізатори однаково лютували як у Кенії, так і в Сомалі з Руандою, але одні спромоглися витягнути себе за волосся з безладу, інші в ньому купаються. Український Голодомор був страшною Божою карою (до речі, невідомо за що), але не забуваймо про євреїв, які так само зазирнули в безодню, проте знайшли в собі сили мобілізуватися й, що б там не казали, примудряються доводити своє право на існування перед цілим мусульманським світом.

Не хочеться зайвий раз продукувати банальності, та ніхто нам не винен – ані історія, ані релігія, ані природа, ані сусіди, – що ми обираємо тих, кого обираємо, а ще більше – що їх потім толеруємо. Всевишній подарував нам свободу волі, щоб ми самостійно відповідали за свої вчинки або свою бездіяльність.
Але так хочеться, аби твою країну знали за квітами, а не за кримінальними новинами.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено