Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 травня, 2010

Бренди замість людей

Степан Бандера як персонаж російської «громадянської релігії»
Матеріал друкованого видання
№ 19 (132)
від 14 травня, 2010

Нещодавно в Росії з’явився новий ідеологічний тренд — історія Другої Світової та Великої вітчизняної війн тепер розглядається як матеріал для створення нової «громадянської релігії», здатної примирити росіян-сталіністів та росіян-антисталіністів між собою, а також об’єднати їх навколо нинішньої влади, ну і ще трохи розсунути кордони «Русскаго Міра». (Варто зазначити, що Голодомор в інтерпретації Віктора Ющенка теж перетворився на «громадянську релігію».)

Особисто я не є професійно компетентним в історії Другої світової війни, тому своє ставлення до ОУН, УПА, Бандери, Шухевича, Стецька и Бульби-Боровця лишу при собі.

Історію мого сімейства аж ніяк не заторкнула історія УПА та партизанської боротьби в Західній Україні.

Єдине, що мій дід, вертаючись після Перемоги-1945 з Праги, ледве не постраждав — від людей, яких мої рідні ідентифікували як «бандер», хоча хто вони такі — Бог вість. На ешелон, в якому він їхав, десь у Західній Україні вночі напали якісь люди і ледве не скинули його на ходу з вагону. Але він був людиною міцною та для свого покоління навіть дуже високою (183 при моїх 187), тож скинув він, а не його. Він повернувся додому і дожив до 1999 року. Історія тої війни, включаючи історію УПА, — не є темою, яку я можу «розібрати по гвинтику» та знов зібрати. Але спробуємо це зробити із сучасною інформаційно-когнітивною війною.

Отже, цій новій квазі-релігії вкрай потрібен не лише свій «герой» Сталін та антигерой-«сатана» Гітлер, але також «юда» Бандера. Причому останній принципово нікого не цікавить у Росії (за виключенням істориків Другої світової) як реальна історична особистість — він потрібен як «бренд», як персоніфікація абсолютної зради.

Тому питання на кшталт — кого саме зрадив цей уродженець Австро-Угорщини та громадянин Польщі? Або чому західні українці у 1939 році зустрічали Червону армію квітами, а потім аж до середини 1950-тривав повстанський рух? Або скільки «бандерівців» воювало у Центральній Росії, що їх так там ненавидять? Або чому більшу частину війни Бандера просидів у німецькому концтаборі? — прохання не ставити, оскільки раціоналізація культу веде до послаблення віри, у тому числі, якщо йдеться навіть про «громадянську релігію».

Бандера та «бандерівська» тема вкрай потрібні сучасній російській ідеології та міфології, бо це дуже тішить національну свідомість — тоді можна небезпідставно вважати, що Росія — учасник не лише якогось там геополітичного протистояння, але космічної війни — між Добром та Злом, між Богом та ворогом роду людського. Себто з якогось нудотного історично-політичного формату тема одразу набуває вселенського, майже галактичного масштабу.

Тези «правди про Бандеру та бандерівців», що транслюється напередодні 65-річниці Перемоги у різноманітних телефільмах, телешоу та статтях, виглядають приблизно так:

— «Бандерівці» знищували насамперед своїх — не так озброєних НКВДістів, як мирне західноукраїнське населення.

— «Бандерівці» є колаборантами — ні з якими німцями вони не воювали. Воювали з радянською армією та радянськими партизанами. Головні їхні вороги — росіяни, поляки та євреї.

— Загони НКВС, переодягнені в «бандерівців», — це вигадка «націоналістів». Насправді було навпаки: «бандерівці» одягалися у форму НКВС та чинили свій «кривавий бенкет».

— Культ особистості Бандери був більшим навіть за культ Сталіна.

Взагалі, Бандеру часто порівнюють зі Сталіним, і недарма.

І не лише тому, що ставлення до них (точніше, до їхніх «брендів») справді розколює суспільства — українське та усі пострадянські відповідно. Але пам’ятників Гітлеру та Муссоліні зараз не ставлять — настоялися свого часу, а Бандері — ставлять. Останні події у Запоріжжі показали, що і Сталіну ставлять: новітній сталінський культ в Україні недарма співпав у часі з процесом перетворення її на колоніальну Малоросію. У Росії-метрополії ніхто до такого не додумався: і президент Медведєв, і прем’єр Путін висловилися про недоречність возвеличення Сталіна. Решта цих апостолів тоталітаризму XX століття поєднує. Вождь (провідник) — «надлюдина». Країну врятують «надлюди», «недолюди» — будівельний матеріал для побудови «загального щастя» та «світлого майбутнього». Мета — все, засіб її досягнення — другорядне. Ну і всі ці чудові люди в тій чи іншій мірі використовували терор (державний або партизанський) як засіб управління.

Сучасному суспільству вкрай тяжко скласти «об’єктивну» картину недавньої історії. Боротьба за історію триває вічно. Але якщо минуле стає головним будівельним матеріалом для сучасного, варто задуматися — чи мають такі країни та народи майбутнє?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено