Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 березня, 2013

Допоможи собі сам, і Європа тобі допоможе (можливо…)

Чи справді український уряд хоче водночас увійти до ЄС і Митного союзу? А якщо це блеф, то хто ж тоді справжній і хто фальшивий партнер?
Матеріал друкованого видання
№ 12 (280)
від 21 березня, 2013

Сьогодні ці запитання на часі. Керівники ЄС уточнили терміни (травень та листопад), сформулювали питання щодо демократії з точними підпунктами (реформа судової системи, закон про вибори, свобода преси), куди чіткішими, ніж набридлі туманні просторікування про «нашу глибоку стурбованість ситуацією з правами людини та вибірковим правосуддям». Усе це дуже добре, але навіщо підвищувати тон? Чи усвідомлюють європейці, що ставкою в цій грі є незалежність України, над якою нависає загроза знову стати провінцією імперії? Митний союз, використовуючи газовий шантаж, працює над її майбутнім серйозніше, ніж зважена євроспільнота.

Такі реакції поглиблюють непорозуміння між Євросоюзом і Центральною та Східною Європою: ЄС не цілком відповідно сприймає країни на сході континенту, у досвіді яких немає постнаціональної по­­літичної культу­­ри. Брюссель бачить на своєму обрії вихід за межі націй, а Центральна Європа схиляється до демократичних національних держав, що є природним наслідком болісної історії, вкрай не схожої на минувшину Заходу. Я не обговорюю політичної моделі європейського будівництва, мене цікавить насамперед те, щоб потужності ЄС відігравали сьогодні корисну роль для посткомуністичних народів. Для Парижа й Брюсселя слово «кордон» є архаїзмом, тоді як для Сходу воно сповнене смислів і тривог. В одній частині континенту панує «постнаціональний» дискурс, у другій недавно встановленим кордонам загрожує повернення у сферу впливу імперії. Проблема не в тому, що у двох регіонів різні історії та політичний досвід. Це цілком нормально, що наразі в них неоднакові перспективи. Ні, вона в інтелектуальній неспроможності Західної Євро­­пи зрозуміти, що країни Східної є іншими. І це обмежує вплив Євросоюзу та його можливість діяти.

Європейські стандарти й нашвидкуруч організований вступ до ЄС Польщі й країн Балтії стали фактором стабілізації та демократизації для них, як і для всього регіону, але цю гру вели більше дипломатія Варшави та її сусідів, аніж Брюссель, чиновники якого не доходили згоди й вагалися, коли буксували різні процеси – від об’єднання Німеччини до незалежності України. Євростандарти надихнули Польщу та її сусідів на мирне вирішення питань меншин, кордонів, але наврядчи Європейський Союз зрозумів, на що ставлять зараз. Схожим чином він не передбачив і не збагнув пожежі на Балканах.

ЄС, що був обурений 2000 року входженням ультраправих до урядової коаліції в Австрії, значно м’якіше й сором’язливіше відреагував на авторитарні антисемітські й ксенофобські відхилення угорського режиму Віктора Орбана. На початку 2012 року з’явилася тверда декларація, якою було проголошено можливість запровадження санкцій, але, поставши перед справжньою трагедією, ЄС бачиться розгубленим. Чого чекати за цих умов від його політичної еліти перед реальністю української кризи, складнішої, гострішої і з геополітичного погляду помітно ширшої?

Ще один прояв політичного безкультур’я Заходу щодо Сходу –європейська демократія схиляється до чогось на кшталт конституційної олігархії, де керівні еліти вважають себе зобов’язаними шанувати фундаментальні права й заведений порядок, але ніяк не волю народу. Розчаровані виборці дедалі більше голосують усупереч усім очікуванням (як показали нещодавні італійські вибори), політичні лідери знизують плечима й бурмочуть собі під ніс щось про «популізм»: слово малозрозуміле, яке, однак, звучить, коли думку електорату вважають перешкодою на шляху «демократії» (а насправді олігархії). Ви хочете, щоб керівники, які думають про себе, всерйоз цікавилися проблемами посткомуністичних народів і допомагали їм у боротьбі за демократію, тобто за те, щоб жити як громадяни, відповідальні за свою долю?

Французи відчули велику симпатію та солідарність до посткомуністичних змін, Помаранчевої революції – справді народної. Але їхня прихильність не мала наслідків. Треба відновити сенс солідарності націй Європи за межами бездіяльного Євросоюзу.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено