Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 травня, 2010

Геть партійні прапори!

Опозиція не зрозуміла, що їй сьогодні доведеться боротися не просто з Партією регіонів, а з малоросійською філією «Єдіної Росії»
Матеріал друкованого видання
№ 19 (132)
від 14 травня, 2010

27 квітня і 11 травня під стінами Верховної Ради мене вразила величезна кількість прапорів політичних партій та блоків: БЮТ, УНП, Руху, «Нашої України», Арсенія Яценюка, В’ячеслава Кириленка, Анатолія Гриценка тощо. І лише деінде можна було побачити Державний прапор України.

Це надзвичайно поганий симптом. Лідери опозиції так і не зрозуміли, що сталося в країні. Вони і далі діють так, ніби в державі зберігаються парламентська демократія і якась українська влада, й тому можна боротися за сепаратні партійні перемоги. Насправді вже немає парламентської демократії та елементарно національного керівництва. Опозиція не зрозуміла, що їй сьогодні доведеться боротися не просто з Партією регіонів, яка сама по собі є специфічним соціально-політичним утворенням, а з малоросійською філією «Єдіної Росії», з місцевим відгалуженням влади Російської Федерації.

В Україні змінилося геть усе. Порівняно з тим, що ми маємо сьогодні, Леонід Кучма – це великий демократ і палкий український патріот. Ситуація дуже швидко погіршуватиметься (як кажуть у Москві, щоб не дати «нацикам», себто свідомим українцям, опритомніти й зорієнтуватися). Опозиція має у стислі терміни тверезо осмислити те, що сталося. Але хто осмислюватиме? Може, ті, хто демонстрував інтелектуальну зверхність і снобізм у цілковитому відриві від реалій України? На жаль, у нас обмаль нормальних людей: як не комплекс меншовартості, то манія величності…

Що більше спостерігаю дії опозиції, то більше переконуюся: вони ще нічого не збагнули, вони не зрозуміли, що «Ваймарська Україна» закінчилася, що їм тепер доведеться протистояти вже не тільки місцевій п’ятій колоні, а об’єднаним малоросійсько-московським силам. Вони ще наївно розраховують, що з ними гратимуть (хоч і не дуже чесно) в шахи. Готуватися до протистояння треба, забувши про дитячі надії на вибори 2012 і 2015 років. Їх може просто не бути. Або вони будуть без опозиції, або в ролі опозиції виступлять зовсім інші сили, виготовлені та тій самій політичній «кухні», що й Партія регіонів.

Про що свідчать строкатість опозиційних партійних прапорів? Про абсолютну політичну короткозорість. Про невиправдані очікування законної політичної боротьби. Про неподоланність внутрішніх чвар. Про егоїстичні плани випередити на виборах інших опозиціонерів, інших їхніх лідерів. Такими «згуртованими» лавами краще не вирушати в похід. Купки людей, що стояли кожна біля свого партійного прапора, дуже нагадували давньоруські воїнські загони в битвах на річках Каялі й Калці, котрі також стояли кожен навколо свого князя і навколо своєї окремої київської, чернігівської, переяславської, новгород-сіверської тощо корогви. Результати цих битв відомі. Виникає питання: то що, лідери опозиції стоять кожен за свою вузькопартійну чи за загальнонаціональну справу?

До вузькопартійного можна буде повернутися після реставрації в Україні демократії і державного суверенітету, в окупованій державі не місце міжпартійним взаємопоборюванням. Тому до остаточної перемоги на всіх мітингах і демонстраціях має бути тільки один прапор – Державний прапор України. Щоб знову не влаштовували прикрого українського атракціону – бою розчепіреними пальцями. Його наслідки завжди кепські. Для перемоги потрібен міцний кулак – фізичний, організаційний, ідеологічний. Ставка величезна – бути чи не бути Україні як державі й нації. Тому до кращих часів усі партійні прапори треба сховати якнайдалі. А лідери, якщо вони справді є українськими патріотами, мають забути до тих часів про особисті амбіції.

Боротьба сама здійснить сепарацію «чистих» і «нечистих». Пройдисвіти й кар’єристи не витримають важких випробувань і спокус зради. Кожен покаже своє справжнє обличчя. Йдеться про необхідність тотального переформатування опозиції. Минули ті часи, коли вона існувала в ім’я «перетягування каната» у парламенті. Тепер її завдання – очолювати масовий всенародний протестний рух за порятунок України, яку сьогодні відкрито й цинічно нищать. Це значно важче, ніж бути «паркетними» опозиціонерами. А життя вимагає стати опозиціонерами - фронтовиками. Однак усі заклики до єдності опозиції зовсім не означають примирення з тими силами в її середині, що об’єктивно виконують провокаційні функції, вносять розбрат і сприяють відкриттю внутрішніх фронтів.

Саме такою є сьогодні діяльність президента-банкрута Віктора Ющенка та його «камарильї». Треба нарешті знайти в собі мужність сказати правду про цього діяча, який так пишався тим, що «демократично» передав владу антиукраїнським силам, а сьогодні й далі розпалює неприязнь та недовіру між опозиціонерами. Ющенко та єдність дій – речі несумісні. Що швидше він покине українську політику, то краще буде для України. Ще одного Юрася Хмельницького наша країна не витримає.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено