Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 березня, 2013

Концепція референдуму – ключ до його вартості

Пряма демократія та її центральний елемент – референдуми – спокушають як радикальних демократів, так і авторитарних політиків. Навіть диктатори – від Наполеона III до Гітлера і Піночета – вдавалися до народного голосування й зловживали ним задля досягнення своїх диктаторських цілей.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013

Саме тому заклик до громадян прийти на виборчі дільниці сам по собі не ознака чесноти. Він може бути частиною такого «плебісциту», який є радше зловживанням владою і демократією, ніж волевиявленням народу, а також поганою альтернативою зусиллям задля демократизації демократії.

У 1851 році французький правитель Наполеон III Бонапарт зорганізував путч, розпустив парламент, не маючи на те конституційних повноважень, і попросив людей підтримати цей незаконний крок, дозволивши йому розробити нову Конституцію. Своїм диктаторським вчинком він увів в обіг два поняття, які відтоді стали частиною мови європейської політики: бонапартизм і плебісцити.

Бонапартизм означає тотальний контроль і централізацію влади в руках однієї людини без системи стримувань та противаг чи її розподілу між незалежною судовою гілкою і парламентом. Плебісцити – це «референдуми», народні голосування, за яких авторитарний правитель запрошує людей відповісти на часто двозначно сформульоване, навідне запитання, яке сам і подав. За допомогою таких плебісцитів він також обходить й ігнорує парламент і намагається отримати пряму легітимізацію від громадян. Однак у цьому він неправий, бо таким чином виявляє неповагу й відмовляється узгоджувати свої дії зі всенародно обраним парламентом, який відображає розмаїття інтересів громадян.

Екскурс в історію прямої демократії може стати в пригоді всім українським демократам, які хочуть відвернути сценарій бонапартизації та плебісцитизації

Ідею референдуму висунув 1791 року французький філософ і математик Ніколя де Кондорсе з огляду на ухвалення першої Конституції Французької Республіки, а також щоб дати громадянам змогу долучитися до створення законів і впровадження конституційних змін між виборами. Проте через 60 років путч Наполеона III надовго дискредитував ідею референдуму й показав, що останній може бути частиною авторитарної системи й використовуватися в інтересах недемократичних правителів і всупереч реальним інтересам людей.

Первісна ідея Кондорсе полягала в тому, щоб використати метод референдуму та прямої демократії як спосіб демократизувати останню і таким чином розширити простір свободи наперекір авторитаризму. Ідею підхопили швейцарські демократи в 1860-х та американські популісти й прогресивісти у період між 1890 і 1914 роками. Вони хотіли реформувати систему, в якій парламенти були цілком корумповані й зайняті реалізацією чиїхось бізнес-інтересів, ставили волю та інтереси людей у жертву прибуткам і грошолюбству.

В обох країнах широкі «народні рухи» мобілізували критиків так, що відбулися одразу чотири референдуми за два роки в Цюріху у 1867–1869-му та каліфорнійське голосування 1911-го, на яких громадяни прийняли цілком оновлені конституції, що давали їм право законодавчої та конституційної ініціативи та змогу ініціювати референдуми. Це зводило нанівець владу олігархів у парламентах Швейцарії та на західному узбережжі США.

Однак тут механізм прямої демократії було ретельно продумано, а Наполеонів урок ураховано. Ці референдуми не можна було використати так, щоб відсунути парламент убік чи проігнорувати його повноваження. Тому кожна конституційна зміна, яку пропонують громадяни у Швейцарії, підлягає неодмінному обговоренню й розгляду в парламенті, перш ніж її буде винесено на всенародний референдум.

Ще одна умова, яку має задовольняти референдум, щоб бути чинником свободи та інструментом справжньої участі всіх, а не лише багатих та впливових громадян, – нагляд за процесом збирання підписів: громадськість і державна влада мають проконтролювати, що вони автентичні й не дублюються. До того ж повинні існувати незалежні медіа, у яких ініціативи референдумів стануть предметом відкритого й плюралістичного обговорення, щоб дати змогу громадянам сформувати власну думку.

Цей короткий екскурс в історію прямої демократії може стати в пригоді всім українським демократам, які хочуть відвернути сценарій, за яким новий закон про референдум буде знаряддям бонапартизації та плебісцитизації. Знання минулого дає змогу уникнути найгіршого в теперішній час. Наведені приклади показують, як хорошими ідеями можуть зловживати ті, хто бажає не служити людям, а задовольняти власні фінансові й політичні інтереси.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено