Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 березня, 2013

Шанс за розкладом

Я ніби повернувся в далеке минуле. Рік так приблизно 1983-й, вікопомна програма «Время»: той самий довірливий пафос, та сама дивовижна суміш переконливості й лицемірства.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013

Машина часу цього разу спрацювала на державному каналі «Россия», зокрема в сюжеті про візит українського президента до Білокам’яної. Штатний публіцист із професійно-безсоромними очима (до речі, знаний нам Дмітрій Кісєльов, той, який свого часу працював на Віктора Пінчука) запопадливим голосом пояснював, чому хохли такі кретини, що уникають Митного союзу, а також чому Угода про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС – це «каламутна історія» й «липа», яка зруйнує українську економіку.

Ніхто не викладає думок гірше, ніж захисники застарілої ідеології, стверджував Герман Гессе. Цікаво було б дослідити, яка роль огидної радянської пропаганди в розпаді СРСР. Від виступів політичних коментаторів на Центральному телебаченні, від фейлетонів у газеті «Правда» відразу хотілося блювати – так само, як оце зараз. Хай би в чому вони намагалися переконати, з однієї лише охайності ти починаєш негайно вірити в протилежне. Але якщо вже зайшла мова, то варто чесно розглянути аргументи.

Європейська перспектива для України, як і п’ять, і десять років тому, – це не обіцянка раю,  а лише інструмент, за допомогою якого можна почати витягувати себе з багнюки

Чи потрібні ми в Єдиній Європі? Такі, як є, навряд чи. Їй поки що вистачить наших колишніх співтабірників, ніяк не перетравить. Швидше за все, ми довго тупцюватимемо на порозі, пропускаючи повз себе тих, хто краще виконує домашні завдан­­ня. Чи витримає українська економіка конкуренцію на європейсь­­кому ринку? В тому вигляді, у якому вона зараз перебуває, – дзуськи. Вітчизняна про­­мисловість, точніше те, що від неї залишилося, застаріла, енергомістка, екологіч­но небезпечна. Про нагальність переозброєння металургійних заводів Донбасу та Придніпров’я писала якраз років 30 тому газета «Правда», тільки дуже акуратно. Може, я відтоді щось пропустив? Припустімо, ще вдасться якийсь час успішно торгувати арматурою та аміачною селітрою, проте будувати на цьому державну стратегію – це або короткозорість, або злочин.

Отже, справді немає іншого виходу? Віддатися під руку доброго царя, сподіваючись, що він на радощах влаштує нам тут суцільний дотаційний регіон? Як співпрацювати з північним сусідом, теж відомі прецеденти: то їм сир наш шкідливий, то літаки зайві. До того ж енергетична імперія сама переживає не найкращі часи, другої чеченської оази вона може простісінько не потягнути, тим більше якщо під тиском газу зі сланцевих шарів лусне енергетична монополія.

Єдиний порятунок для народного господарства України – стрімка модернізація. Для цього потрібні інвестиції, причому масовані. З північного сходу інвестори не прийдуть, тамтешні фахівці більше спеціалізуються на злиттях і поглинаннях. Тож це не питання якоїсь зачарованості чи, навпаки, упередженості – сама лише прагматика.

Гроші у світі є, але вони чомусь люблять ніжний клімат. Зараз вони з України тікають, і не дивно: хабарі, відкати, рейдери, тендери, судді… Колись попередник пані Меркель назвав СРСР «Верхня Вольта з ядерними ракетами». За цей час Верхня Вольта перейменувалася в Буркіна-Фасо, СРСР сконав, та його частина, де ми благоденствуємо, позбулася боєголовок. А так мало що змінилося. Хтось чув про інвестиції в Буркіна-Фасо?

Так, це правда, Європі потрібен санітарний кордон від тієї, іншої частини, з ракетами. Заради цього нам можуть подарувати певну недосконалість. У цьому наш історичний шанс. Колега щойно повернулася з Індії. Розповіла чимало цікавого. Каже: потяги ходять, як у нас, дурять, як у нас, безлад і бруд подекуди навіть гірші. Але клімат вони забезпечили! І країна, спираючись на свою стародавню культуру, на потужний креативний клас, на жагу до змін, стрімко розвертається в бік модернізації.

Припустімо, вони великі: мільярд населення й середня річна температура +27. А ось на іншому континенті є Колумбія, населення якраз 46 млн. Країна змучена революціями й нарковійнами. Але ж вистачило солідарної волі, що­­­би почати витягувати себе за волосся з болота! То­­рік славнозвісний Медельїн визнано най­­сприят­­ливішим містом для інновацій у світі, на другому місці – Тель-Авів, на третьому – Нью-Йорк…

Європейська перспектива для України, як і п’ять, і десять років тому, – це не обіцянка раю, а лише інструмент, за допомогою якого можна почати витягувати себе з багнюки. Навіть не знаю, що тут важливіше: делікатні копняки з боку Єврокомісії та МВФ чи сила моральної спокуси, але шанс полягає в тому, щоби змінити стандарти, розігнати хмари, як той барон, за розкладом! Сказати собі зранку, що зараз на часі подвиг.

Є, щоправда, одна перешкода: керівництво. Те саме, про яке кремлівський агітатор із телевізора зауважив: «Дєла у нєго – дрянь». І це єдине, в чому я з ним солідарний. Але висновки в нас різні.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено