Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 березня, 2013

«Шевченкознавці у цивільному» знову при справі

Усе більше прикмет, які засвідчують повернення України навіть не в 1980-ті, а в 1970-ті, коли тодішньою союзною республікою кермували «троїсті музики» - Щербицький-Федорчук-Маланчук. Гауляйтер-чекіст-ідеолог. Усі троє ревно виконували завдання Москви: забезпечити «остаточне вирішення національного питання» (саме такою була формула офіційних компартійних документів). В тому числі – й «українського питання».
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013

Звісно, його вирішували не так, як до цього нацисти займалися «єврейським питанням»: усе-таки інший час надворі, та й народи братньої Африки дивляться на оплот трудящих усього світу… Тож «жорсткі» репресії стали вибірковими – кого до мордовських таборів, кого змусити емігрувати, кого до дніпропетровської спецпсихушки, кого позбавити роботи, а потім виселити як «тунеядця» до якогось провінційного містечка, подалі від великих міст і контактів із однодумцями, нехай потихеньку спивається…

А от «м’які» репресії продовжували бути масовими. Досі невідоме число тих, кого впродовж 1970-х «компетентні органи» і «пасли», і «профілактували», і «залучали до співпраці» (у більшості своїй – відвертим шантажем). Ідеться, очевидно, про сотні тисяч жителів УРСР, значній частині яких «органи» тим чи іншим способом ламали долю, перетворювали чи то на хворобливих боягузів, чи то на неврастеніків, котрі повсюди бачили ворогів, чи то на лакуз влади – безпринципних і цинічних.

Проте головним чинником деукраїнізації були не репресії, а культурно-освітня та господарча політика. Число україномовних шкіл зменшувалося щороку, а ті, що залишалися, нерідко були такими лише номінально. Так, у київській школі №136, яку я закінчив 1973 року, – номінально з українською мовою навчання – був тільки один український клас із чотирьох паралельних, а роль його класного керівника виконувала… вчителька російської мови та літератури. Україномовні наукові монографії та збірки, вузівські підручники, ба, перекладна дитяча література – все це впродовж 1970-х зійшло майже до нуля. Україномовну естраду, яка встигла завоювати на початку десятиліття всесоюзну популярність (згадаймо лише «Червону руту»), витісняли на маргінес, визначні твори «серйозного» жанру заборонялися («Цвіт папороті» Євгена Станковича, попри те, що цим твором опікувалося ЮНЕСКО) ) а з надто вже «націоналістичними» митцями траплялося щось прикре, як-от із Володимиром Івасюком… Ну, а трансформація народногосподарського комплексу УРСР упродовж 1970-х – це окрема тема; зауважу тільки, що з кожним роком промисловість України все більше і більше продукції давала для всесоюзного використання (і не в останню чергу – для потреб війська), а сільське господарство трималося на «виїзній» праці студентів і городян…

І неодмінною складовою всього цього була заборона покладати квіти до пам’ятників Шевченку у дні його народження та перепоховання у Каневі, а також несанкціоновано публічно читати вірші і співати пісні на Шевченкові слова; ба більше – навіть проходити повз пам’ятник Тарасу Григоровичу у Києві (той, що напроти університету його імені) у ці дні було небезпечно: за всіма «потенційними націоналістами» велося спостереження, ближче до кінця 1970-х – з використанням відео, а головним чином відстежували та фотографували все «топтуни» з тих самих «компетентних органів».

Уявляєте, які шалені гроші витрачалися на «шевченкознавців у цивільному»?

Так от, сьогодні симптомів повернення до, здавалося б, давно перейденого історичного минулого чимало. І «точкові» репресії, і «профілактування», і нова хвиля русифікації-совєтизації освіти та книговидання, і проникнення в українську економіку потужного російського олігархічно-чекістського капіталу… Все це є. Й от нарешті ми дожилися й до заборон виконувати 9 березня Шевченкові вірші та до «шевченкознавців у цивільному».

Причому події ці розгорнулися у рідних Шевченкових Моринцях, що на Черкащині; саме там місцева влада чинила перешкоди під час відзначення 199-річчя від дня народження їхнього краянина. «Нагнали міліції більше ніж гостей (громада каже, що було два взводи), місцевому хору не дали можливості заспівати, а моринським школярам – прочитати вірші Шевченка, мотивуючи це тим, що Шевченко писав революційні вірші, а це зараз недоречно. Голова села Моринці заборонив місцевій громаді святкувати День народження Шевченка», – прокоментував народний депутат Олександр Бригинець, який побував у селі, тамтешні події на своїй сторінці у Facebook.

Звичайно, сьогодні (принаймні, поки що) Україна ще не впала до рівня 1970-х, тому підтягнулися народні депутати, підтягнулися рішучі хлопці зі «Свободи», і свято відбулося – і співали пісень, і вірші декламували… Але ж усе це дійство супроводжували «топтуни», які ретельно фільмували, хто і що говорить, хто з ким спілкується і хто чого співає… Фантасмагорія, і тільки!

Та, якщо замислитися, чи тільки фантасмагорія? А як із витратою бюджетних коштів відстеження того, що вочевидь не загрожує національній безпеці незалежної Української держави, а навпаки – підносить національний дух? Як із брутальним і несанкціонованим вторгненням у приватну сферу? Як, зрештою, із наказами підлеглим, що межують із вочевидь злочинними? Чи відповідь хтось із владних персон (як у погонах, так і без них) за нову появу «шевченкознавців у цивільному»? Чи це відтепер стане нормою для держави – здається, перше за роки незалежності ігнорування першою особою держави церемонії покладання квітів до пам’ятника Шевченкові у Києві та так само перша у новітні часи заборона читати «недоречні революційні вірші» поета?



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено