Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 березня, 2013

Що показала весна

Слухати нашого президента – завжди задоволення. Та й не дивно: професор, член неіснуючої Каліфорнійської міжнародної академії. Зажди можна почути від нього щось нове. Тут народ здуру думав, що будемо святкувати 1125-річчя хрещення Русі, а він ні – має свою версію.

У часи Віссаріоновича окремі учені уже б поїхали на Колиму за іншу думку, а у нас достатньо й того, що промовчать. Навіть бдітєльний тов. Толочко, який завжди стояв на варті спільного нічного горщика трьох „братніх” народів, не посміє вказати гаранту, що той загубив десь тисячу років.

Думаю, він так ніколи про це й не дізнається. А звідки? У нього в кабінеті навіть комп’ютера нема. А та відома фотографія, де він із синами сидить біля ноутбука? Примітивна постановка. Жодна людина, яка користується комп’ютером, не стискає пальців у кулак, вистромивши лише вказівного.

Так по-правді, то дешевше було б обрати за президента робота, він принаймні читав би з папірця без помилок.

А головне мене тішить, коли він каже, що все у нас росте. От взяти таке ВВП. Хтось його живцем бачив? І я не бачив. А росте. І якби не прем’єр з президентом, то звідки б ми знали, що воно росте? І в чиїх саме штанах?

Могли б уже коли-небудь і показити нам його. Як воно росте. Щоб ми побачили і потішилися.

«Ця зима показала нам дуже слабкі місця, про котрі ми раніше не знали», – виголосив президент, коментуючи дороги, які прокладають наші дурні. Хоча міг би вжити й народну приказку: „Весна покаже, хто де срав”. А хто – відомо. Можна безпомильно садити усіх, хто відповідав у нас за дороги. У кожного знайдеться, що конфіскувати. У Львові не так давно пограбували даму, яка відповідала за дороги. Винесли сейф з золотом і коштовними камінчиками. В міліції заявили, що з приводу цього є у них питання до пані Ж. Але, видно, не все винесли, бо питання якось самі собою розсмокталися.

А головний автомобіліст країни Віктор-молодший не відстає від папіка: «Україна знаходиться в досить жорстких кліматичних умовах, перепади близько нуля – найгірша температура для доріг. Я, як людина, що розуміється на технологіях, дивився, як будуються дороги до Євро, – вони будувались за всіма стандартами, але і вони не витримали цієї зими».

Саме цієї? Чи усіх зим підряд? Мабуть, в Європі ми – єдина країна з такою аномалією. Досить перетнути корон на Захід – і вже зовсім інша картина. Жодних тобі перепадів і асфальт гладенький. Який, до речі, часто прокладають таки наші заробітчани.

А я ото минулого тижня поїхав до Польщі. Вгадайте з трьох разів, що я тарабанив назад? Окрім кількох книжок – цілу торбу продуктів. В основному молочних, хоча, правда, прихопив ще шинки і ковбаси для коханої тестьової. Не тому, що дешевші, а тому, що якісніші. Як і цукерки.

І отут до мене скромне питання до пана Калєснікова. Короля Конті. Чи відомо йому, що його цукерки викликають у дітей алергію, і педіатри їх категорично забороняють вживати? Як і чіпси, і колу, і біо-кефіри, і усілякі, прости Господи, „растішкі”.

Невідомо? Так я і думав. Недарма українці мусять у Польщі купувати ще й їхні цукерки. Які не тільки дешевші, але й не викликають алергії у дітей.

В супермаркетах у Перемишлі повно наших. На кожному кроці рідна мова. Над касами напис: „Розмовляємо українською”. І це у Польщі. У Києві ще до цього не дійшли.

Наші приїжджають автами і цілими родинами. Пакують повні багажники і салони. Щодня черги на кордоні в один і другий бік. Митники не присікуються, усе в межах норми.

А ще наші люди переходять кордон пішки. Сотні людей з торбами туди й назад. Туди несуть лише горілку і цигарки. Скільки вдасться. Потім стоять годинами по той бік кордону, чекаючи на покупця. Тремтять від холоду, тупцяють, а очі бігають, намагаючись виловити когось, до кого можна звернутися зі словами: „Вудка! Вудка! Бардзо добра!” Інколи нікого так і не дочекаються. Тоді з’являється хтось, хто скуповує усе гуртом. За що купили – за те, й продали. А, вертаючись, вгинаються під тягарем торб, наплічників і картонних коробок. Змучені, але не розчаровані, бо те, що несуть сюди, потрапить у крамниці і таки продасться. І вони отримають свій чесний зарібок.

Поляки їх називають „мрувками” – мурашками. Мурашки не ображаються. Вони й справді мурашки, які здобувають хліб насущний так, як можуть. Їхню працю ніхто не прирівняє до праці шахтаря чи сталевара, але вони заробляють не менше, ніж сталевари. В країні хижих гієн краще бути мурашками.

Не знаю, чи ці люди чули про ВВП, яке нестримно росте. Дехто з них пізнавав мене і питав, чи не буду писати про те, до чого довели країну. Адже ще кілька років тому поляки штурмували наші супермаркети й базари, а зараз навпаки. Ще кілька років тому наші касирки вчилися відповідати ввічливо польською. Тепер, можливо, й забули.

Мурашки скромні, вони не кричать, що годують Україну. Але разом із заробітчанами, які перераховують в Україну мільярди доларів щороку, вони таки якусь її частину годують. А Донбас, каторий корміт всю страну, отримує з державного бюджету вдвічі більше коштів, ніж відраховує.

Мабуть, вигідно все ж таки народжувати злодіїв, гангстерів, дебілів та стоматологів.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено