Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2010

Не забудь про Першотравень...

Таке свято не має нічого спільного, крім дати та певних зовнішніх ознак, із тим, що відбувалося у совєтські часи
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010

Ви будете сміятися, але мені не вистачає Першотравня. З веселим і водночас бойовим настроєм учасників маніфестацій та мітингів. Із запальними піснями та різнобарвними транспарантами. Із майвом прапорів та підсиленими гучномовцями виступами ораторів. Із щиросердим почуттям єднання тих, хто чесно заробляє собі на хліб щоденною працею. Одним словом, не вистачає свята солідарності трудящих у боротьбі за свої права.

Ясна річ, таке свято не має нічого спільного, крім дати та певних зовнішніх ознак, із тим, що відбувалося у совєтські часи.

Тоді все було чьотко: у перший день травня належить зранку зібратися разом із членами свого трудового колективу, прийняти по сто грамів, пройтися перед трибунами, на яких стоять партійні бонзи, прокричати “ура!” цим самим бонзам, пронести повз них портрети членів політбюро та прапори союзних республік, прийняти ще по сто грамів, а потім розійтися невеликими компаніями, щоб до тих двохсот грамів додати ще стільки, а можна і більше. От така була солідарність трудящих й отакі стограмові права.

Насправді Перше травня за походженням – зовсім не комуністичне, а соціал-демократичне та профспілкове свято. 1889 року установчий конгрес Другого Інтернаціоналу ухвалив рішення про відзначення 1-го травня Дня міжнародної пролетарської солідарності. 1890-го року робітники Німеччини, Франції, Бельгії, Австрії та низки інших країн уперше провели першотравневі святкові заходи. Це була вагома маніфестація політичної самостійності соціал-демократичного руху, активно підтриманого профспілками, його наснаги захищати інтереси найманих працівників, які на той час становили більшість населення розвинутих країн.

На українських теренах Перше травня почали святкувати одночасно з усією Європою – того ж 1890-го року зібралися на мітинг львівські робітники. На підавстрійських землях Першотравень відзначався легально як день пролетарської солідарності. А от на підросійській Україні, за відсутності демократичних свобод, робітники мусили маскуватися, і нерідко маївки проводилися у формі великодніх зібрань на природі – з частуваннями, гармошкою, співами, танцями. У спогадах сучасників можна знайти вельми оригінальну назву тодішнього Першотравня – "робітнича Пасха". А з 1905 року, відколи в Російській імперії влада змушена була дозволити елементарні політичні свободи, 1 Травня можна було відзначати більш-менш легально. Хоча і під наглядом поліції.

Після падіння самодержавства навесні 1917 року вперше у Російській державі Перше травня святкувалося відкрито, вільно. На українських теренах активно відзначали пролетарське свято під червоними і жовто-блакитними прапорами українські соціалістичні партії та профспілки, зорганізовані навколо Центральної Ради. А от далі свято узурпували більшовики. На довгі роки. Власне, донині.

З одним тільки винятком: Першотравень 1990 року, коли у ряді міст України, включно з Києвом, відбулися або несанкціоновані владою маніфестації, або в офіційні колони вклинилися, як тоді казали, "неформали" зі своїми антикомуністичними гаслами...

А що маємо сьогодні? Масовий виїзд трудящих за місто на городи, а ще – не надто велелюдні мітинги та демонстрації під портретами Сталіна, який цілеспрямовано знищував права трудящих разом із мільйонами цих трудящих. Комуністи, різноманітні соціалісти, якась проімперська шушера (очевидно, трудящі-ветерани "компетентних органів") – от і все. Ну, і ще "жовті" профспілки під своїми синіми прапорами добровільно-примусово виганяють на мітинги штатних працівників, аби поставити "галочку" у звітах: ми захищаємо права трудящих, аякже, он  Першотравень відманіфестували!

А тим часом десятки мільйонів найманих працівників, селян та дрібних підприємців зі своїми інтересами – це потенційно величезна сила у ситуації, коли їхні права часто-густо залишаються тільки на папері; їхня солідарність у боротьбі за свої права – те, що може змінити на краще соціальний і політичний ландшафт усієї країни. І ще одне: без потужного лівого і водночас справді українського руху вітчизняний політикум є неповноцінним.

Але... Залишається тільки увімкнути 1 травня Euronews та заздрісно спостерігати, як на різних континентах трудящі таки захищають свої права, часом у зіткненнях з поліцією, часом домагаючись виходу до себе міністрів, часом спокійно демонструючи свою силу. Що ж, Україна – не Європа. І не Азія. І навіть не Латинська Америка...

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено