Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 березня, 2013

Пасивність веде до пекла

Перша чверть цього року має кілька особливих дат. Те, якого значення надають їм громадяни, мас-медіа й політики, є цікавим показником морального та політичного стану суспільства.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого, 2013

80 років тому, 30 січня 1933 року, в Німеччині прийшов до влади новий канцлер. Нині громадськість і преса ФРН оминули цей день мовчанням, потрактувавши згадану подію як дрібний епізод тодішньої хаотичної ситуації в країні. Адже президент Пауль фон Гінденбурґ призначив очільником правлячого кабінету вождя невідомої на той час Націонал-соціалістичної робітничої партії Адоль­­фа Гітлера, і більшість людей узагалі сумнівалася, що останній довго протримається біля керма.

Політичний успіх нацизму був закладений уже в самій назві партії. Сила таких слів, як «національний», «соціалістичний», «робіт­­­ничий», притягувала громадськість. Коли до цього додали ще й доволі концентрований коктейль із демагогії, соціального популізму та обіцянок простого вирішення проблем, у прикуску з дешевим гуляшем, було досягнуто успіху.

Теперішній німецький канцлер Анґела Меркель нещодавно під час відкриття виставки «Берлін-1933: дорога до терору» проголосила: «Підйом нацизму був можливий тому, що в ньому брали участь еліта й частина німецького суспільства, а головне, тому що більшість німців цей підйом, щонайменше, терпіла. Репресії і топтання людських прав, які, нарешті, закінчилися разом із Другою світовою війною, та антигуманний злочин на ім’я Голокост, були можливі тільки тому, що більшість населення дивилася в інший бік і мовчала».

Українці, чому дозволяєте плювати собі в обличчя? Уявіть, щоб у Німеччині напередодні якогось свята їздили автобуси з портретами Адольфа Гітлера

А тим часом в Україні всілякими акціями відзначили 70-річчя Сталінградської битви. Знову ми бачили портрети Іосіфа Сталіна, знову мали нагоду дивуватися героїзмові воїнів Червоної армії... Одначе хіба підйом нацистського тоталітарного режиму в 1933 році не був причиною загибелі сотень тисяч людей на берегах Волги в 1943-му? Було б доцільно активніше використати 80-річчя приходу Гітлера до влади, щоб з’ясувати причини успіху Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини як попередження сучасникам. Тоталітаризм уміє дурити люд гаслами та обіцянками.

5 березня виповниться 60 років від дня смерті диктатора Сталіна. Він теж, як і Гітлер, ґрунтував успіх радянського режиму на слові «соціалізм». «Націоналізм» поміняв на «інтернаціоналізм», завоювання життєвого простору називав світовою пролетарською революцією і, нарешті, «вирішення єврейського питання» замінив у СРСР «безперервною класовою боротьбою». Слід визнати, сталінський режим був настільки ефективним, що ми досі не можемо його позбутися. Наприклад, демагогія політиків із Комуністичної партії України – це не лише відгомони минулого, а й спроба повернутися до сталінізму як методу влади.

Постає запитання: в чому різниця між сучасною ситуацією в Україні та Німеччині, коли йдеться про тоталітаризм?

У ФРН вже знають, що пасивність більшості жителів країни відкрила шлях Гітлерові, тоді як українці не спекалися більшовицьких легенд іще й досі. Дарма що вже 22 роки живуть у демократії. Безумовно, причини не в традиційному «моя хата скраю», вони куди глибше.

Наприклад, 23 лютого багато українців святкували День захисника Вітчизни, раніше День Радянської (Червоної) армії. Спроби влади відзначати свято в іншу дату виявилися безуспішними. Український народ живе й далі комуністично-тоталітар­­ними святами і традиціями. Це свідчення того, що значна частина населення ототожнює себе з колишнім режимом і обирає, щонайменше, пасивну позицію, коли мова про демократичні цінності.

Уявляєте собі, щоб у Німеччині напередодні якогось свята їздили автобуси з портретами Адольфа Гітлера чи прихильники Муссоліні встановили його бюст у Римі? Як ви почувалися б, якби на шумній берлінській вулиці відкрили пам’ятну дошку на будинку, де мешкав відомий діяч Націонал-соціалістичної робітничої партії Мартін Борман?

Не маю сумніву, що українцям це не припало б до вподоби. То чому ж тоді у вас використовують комуністичні символи, секретареві КПУ Щербицькому в Києві установлено пам’ятну дошку, а зас­новник тоталітарної держави й режиму Владімір Ульянов досі вказує шлях до благополуччя на площах багатьох міст? Українці, чому дозволяєте плювати собі в обличчя? Як із таким підходом хочете наблизитися до Європи?

Гадаю, вашій сучасній політичній ситуації найбільше відповідає гасло західноєвропейських екологічних активістів: «Будь активним, інакше будеш радіоактивним!» Український відповідник міг би звучати: «Пасивність веде до пекла!»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено