Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2010

Ой рано на Івана

Коли нинішні лідери пакуватимуть валізи, неминуче постане питання про особисту відповідальність кожного окремого добродія, який встиг долучитися до торгівлі Україною
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010

У суботу під Радою мені тицьнули в руку саморобну листівку з красномовним заголовком «Люстрація». Ідея опановує маси.

Якщо замислитися, в самому згадуванні про такий тип політичних заходів немає ніякої кровожерливості, ніякого заклику до полювання на відьом, тим більше – ніякого вульгарного «комуняку на гілляку». Там, де панівна сила справді бажає крові, вона про свої наміри не оголошує, а тихенько, під покровом ночі посилає непримітні «воронки» за заздалегідь зібраними адресами. Маршрут: тепле ліжко – підвал із кулею в потилицю. Як це зазвичай відбувається, можна дізнатися з перших рук: ще живі ті, хто проводжав своїх родичів у супроводі небалакучих хлопців у мундирах із малиновими личками «буквально на кілька годин, до з’ясування непорозуміння». Їхні сліди досі ховаються в архівах НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ, які до кінця не будуть відкриті, принаймні в осяжному майбутньому.

Ні, поняття «люстрація» передбачає значно цивілізованішу процедуру, хоча саме слово походить від давніх язичницьких ритуалів очищення. Зокрема, наш звичай стрибати через вогонь у ніч на Івана Купала – типовий приклад такого очищення. Що ж до сучасного політичного словника, то воно остаточно ввійшло сюди на початку 1990-х років минулого століття вже в ретельно гуманізованому вигляді. В посткомуністичних країнах Східної Європи було ухвалено закони різної міри суворості, але скрізь ішлося про заборону обіймати певні посади в державних, зокрема виборних, органах (подекуди ще в адвокатурі та освіті) громадянам, що за попереднього режиму заплямували себе певною діяльністю. А далі вже подробиці: в Польщі та Німеччині санкціям піддавали лише тих, хто співпрацював із таємною політичною поліцією, в Угорщині ж карному переслідуванню підлягали всі, хто в період 1944–1990 рр. скоїли державну зраду.

У деяких країнах закони неодноразово оскаржували з позицій загального гуманізму, але повністю позбавити відповідальності за участь у злочинній практиці відповідних режимів не вдалося ніде. Пишуть, що люстрація встигла поламати скількись там людських доль... Сучасна ліберальна думка чомусь схильна жаліти не жертв тоталітаризму, а бідолашних співучасників злочинів, до того ж нещасні спокійно могли працевлаштуватися в приватному бізнесі. Але, крім конкретних неприємностей конкретним людям, очищення мало й чималий виховний ефект: громадяни демократичних країн усвідомлювали, що робити батьківщині капості й «плювати в історію» – небезпечно й, головне, ганебно.

А тепер, повертаючись до теми попередньої колонки (див. Тиждень №16). У мене чомусь немає сумніву, що нинішній режим із його швидкими обертами довго не протримається. Так демонстративно знущатися з національних інтересів, із закону, з громадської думки можна безкарно, якщо ти спираєшся або на потужний репресивний апарат, або на οχλος, натовп – але в такому разі ти маєш цей натовп як мінімум нагодувати. Й оскільки дуже швидко стало зрозумілим, що передвиборчі обіцянки-цяцянки ніхто не збирається виконувати – ані підвищувати платню та пенсії, ані надавати податкові канікули дрібному бізнесу, ані захищати права власників, ані... що вони там ще наобіцяли? Коротше кажучи, щойно стане зрозуміло, що покращення життя вже сьогодні не відбувається, до образи свідомих громадян додасться образа нинішньої соціальної бази біло-блакитних – це неминуче, як захід сонця. Бо символічні 50 днів нової адміністрації наочно про­­демонстрували її пріоритети: виконання підкилимних домовленостей зі спонсорами плюс здача сусідній державі всього, що залишилося в країні цінного й привабливого, включно з суверенітетом. Ні про яку соціальну політику досі не йшлося, а отже, не йтиметься.

Тому, повторюю ще раз, коли нинішні лідери пакуватимуть валізи, неминуче постане питання про особисту відповідальність кожного окремого добродія, який встиг долучитися до торгівлі Україною. Не виключаю, постане питання про заборону нинішньої Партії регіонів як злочинної організації, що вчинила шкоду державі в особливо великому розмірі. Й передбачаю, що буде згадано поіменно всіх, хто засвідчив свою громадську позицію відповідним голосуванням у Верховній Раді 27 квітня – і регулярних членів відповідних фракцій, і перебіжчиків. Я вже чую їхні запізнілі виправдання й вибачення, але мені їх чомусь не шкода. Не тому, що я такий агресивний, а тому що розумію: без очищення від політичного баласту Україна й далі приречена рухатися порочним колом корупції, цинізму й зради.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено