Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 лютого, 2013

«Русский стандарт» українських святкувань

На Україну невблаганно, наче лютий сніговій, насувається 23 лютого – «День захисника вітчизни». Як казав В. Ф. Янукович, «свято справжніх мужиків». А там, де «справжні мужики», та ще й у розумінні Фйодорича, там і щедра «поляна», себто стіл з наїдками і напоями. Та такий, щоб через вінця лилося. І – співалося відповідно: «Ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так!»

І все б нічого, тільки з «мужиками» проблема, і з гулянкою – також.

Не є таємницею, що «день захисника вітчизни» був установлений наприкінці 1990-х Леонідом Кучмою за російським взірцем. Це там більшовицьке свято на честь Червоної/Радянської армії перейменували на «демократичний» лад. Щоправда, обґрунтування залишили колишнє – на честь визначних перемог щойно створених червоноармійських загонів над кайзерівськими військами Німеччини під Нарвою і Псковом у 1918 році. Отож найперше запитання, яке виникає у зв’язку зі «святом справжніх мужиків» – чому це день перемоги російських червоних військ під російським же Псковом і естонською Нарвою над німецькими вояками має бути офіційним святом незалежної України?

Виникає і друге запитання – навздогін першому – а що це були за перемоги, якщо сам голова більшовицького уряду Ульянов-Ленін вважав останній тиждень лютого 1918 року ганебним для червоних військ? Бо ж і справді – в добу Інтернету фактаж легко перевірити – 18 лютого німецькі війська легко зайняли Двінськ (Даугавпілс), 20 – Мінськ, 21 – Полоцьк, 22 – Режицю (Резекне). Далі вони пішли на Псков, де були розташовані штаб російського Північного фронту та фронтові склади військового спорядження, боєзапасів і продовольства. 23 лютого більшовики оголосили облоговий стан у Пскові, а 24 лютого після короткого бою здали його. Отака от «славетна перемога»…

Тоді ж – тільки зовсім без бою – була здана й Нарва. Саме там кілька тисяч балтійських матросів, значне число яких було родом з України, під орудою нашого земляка Павла Дибенка, випивши перед цим цілу цистерну спирту, дружно драпонуло від роти німецьких військових велосипедистів (як тоді говорили, «самокатників»). Що ж, «справжні мужики» – добряче хильнули й пробігли по лютневому снігу кілька десятків кілометрів у матроській формі!

Але ж знов-таки: ці хохли та малороси перебували на російській службі, а тому нехай росіяни вшановують чесноти цих по самі вуха проспиртованих «марафонців ХХ століття»; це не українське свято і «мужики» ті можуть бути героями в очах тільки таких самих пияків та «експропріаторів».

Проте Україна щороку відзначає 23 лютого – і не лише на державному рівні, а й на рівні мільйонів громадян, які дружно чаркують з такої нагоди.

І тут ми переходимо до наступної групи закономірних запитань.

Звичайно, це справа особистого смаку, що ставити на стіл, якщо тобі так уже кортить відзначити драп «справжніх мужиків» з-під Пскова та Нарви. Але цей особистий смак за умов вітчизняного ринку (точніше, тієї економічної системи, яку у нас чогось звуть «ринком») залежить. по-перше, від реклами, по-друге, від виховання, по-третє, від наявності у продажу певних напоїв. Що таке традиційне українське чаркування і які напої колись ставили на стіл, описав незрівнянний Іван Котляревський у своїй «Енеїді»:

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку…

А що зараз? Передусім несвята трійця – Medoff, Nemiroff та Шустов. А ще – «Вина Коблево» (російською, щоби ви не сумнівалися. І, в кращому разі, якщо йдеться про якісні кримські вина – Inkerman та Massandra.

Скажуть: так і мусить бути, адже зараз надворі ХХІ століття, прогрес! Геть усілякі слив’янки та калганки, сьогодні «Nemiroff ва всьом мірє!»

Але ж… Ось оцінка людиною безсторонньою – польською письменницею, авторкою популярних у нас детективів Йоаною Хмелевською, яка побувала в УРСР у 1980-х, - вина «Оксамит України»: «Я пила різні вина – італійські, французькі, іспанські, люблю сухе вино, проте такого шедевра, зізнаюся, ніколи не куштувала. Фантазія, а не вино!».

І де сьогодні цей шедевр? Номінально він існує, і навіть десь-колись його можна купити за сотню гривень пляшка, проте ось як його оцінює експерт: «Як на «культове» вино – слабкувато». Що ж сталося? Просто фірму, яка виробляла його (а також іще декілька знаменитих у минулому українських вин) узяли вже кілька років тому у свої міцні руки хлопці з краю териконів…

І якби ж то тільки «Оксамит» став недоступним українським громадянам – а й «Середнянське», «Наддніпрянське», «Троянда Закарпаття», «Перлина степу», «Старий нектар»,… Номінально вони також десь існують, але не для пересічних українців. Я вже не кажу про різного роду наливки, настоянки та спотикачі, які було з’явилися в 1990-х, але потім майже всі кудись знову зникли під тиском «исконно русских» брендів і типів алкогольного трунку.

Отож, як не крути, а Україна не лише відзначає 23 лютого неукраїнське свято, а й виставляє цього дня на стіл напої згідно з «Русским стандартом».



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено