Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 грудня, 2010

Про сумлінність та биків

Коли у сфері ідей панують гроші та впливи, незворушність є ознакою неадекватності, це просто треба усвідомлювати
Матеріал друкованого видання
№ 52 (165)
від 24 грудня, 2010

Ні, напевне, щось у лісі здохло. Я навіть знаю, що саме. Міф про об’єктивність. Днями не хто інший, як генеральний директор корпорації BBC Марк Томпсон публічно відмовився від керівного принципу неупередженості в інформаційній політиці своєї компанії, а повідомила про це взірець неупередженої журналістики газета The Guardian. Повідомила, як мені здалося, з певним співчуттям.

Я продовжую розмову про те, що мене давно мучить і що було, зокрема, темою колонки в минулому Тижні. Наскільки може вдавати жива людина зі своїми емоціями та своїми поглядами, ніби перебуває «над сутичкою»? Це стосується будь-яких спроб публічно з’ясувати істину, в тому числі в газеті чи журналі, на радіо, телебаченні, інтернет-сайті. Ми знаємо, що кожне видання так чи так має свої політичні симпатії. Ідуть у минуле такі класичні взірці об’єктивності в журналістиці, як легендарний Волтер Кронкайт, який 19 років поспіль вів на американському CBS вечірні новини, й ніхто жодного разу не дізнався, на чиєму ж він боці: республіканців чи демократів. Зараз значно більший попит має канал FoxNews, який навіть не думає приховувати свою прихильність до республіканців.

Насправді доктрину нової «суб’єктивної журналістики» на противагу старій, «об’єктивній» було проголошено не вчора, але вона й досі перебуває, сказати б, під підозрою. Неважко зрозуміти чому: визнання права на власну позицію, себто на упередженість, відкриває безконтро­ль­ні можливості для маніпуляцій незалежно від того, чим вони викликані: щирими переконаннями журналіста, його опортунізмом чи елементарною продажністю. Якщо це справедливо для, так би мовити, країн сталої демократії, наскільки ж це актуально для нас! Адже в Україні преса перебуває в епіцентрі багатьох протиріч, які внаслідок особливостей ландшафту позбавлені респектабельного камуфляжу, – тут і шкурні бізнес-інтереси, і політичні протистояння, і, вочевидь, непримиренні світоглядні конфлікти. Тому підозра щодо намірів того чи іншого автора, того чи іншого видання завжди лишається: в очах опонентів він завжди буде або ідіотом, або мерзотником, що «відпрацьовує чиїсь гроші». Захистити від підозри може хіба що репутація, але в нашому кліматі, який виховує звичку до всезагальної неповаги, вона мало чого варта. Та й чи можливий стоїцизм, коли описуєш місцеві реалії?

Своїм студентам, коли вони час від часу в мене з’являються, я наводжу вельми наочний приклад. Уявіть на хвилинку таке газетне повідомлення:

«Нюрнберг (Німеччина), 20 травня 1945 р. Сьогодні тут почав роботу Міжнародний військовий трибунал над Г. Герингом, Й. Ріббентропом, В. Кейтелем, В. Розенбергом, М. Борманом (заочно) та іншими керівниками нацистського режиму Німеччини, які звинувачуються в злочинах проти миру, військових злочинах та злочинах проти людяності. Обвинувачі, представники чотирьох держав-переможниць, вважають провину підсудних незаперечною. Водночас є думка, що процес сфабриковано на замовлення світової єврейсько-комуністичної плутократії».

Ніщо не заважає? Ніщо не говорить про знущання над пам’яттю загиблих і здоровим глуздом? Цікаво чому? Адже факти викладено правильно, імена не переплутано, позиції сторін представлено без перекручень. Можна заперечити, що я навмисно взяв крайній випадок. А що, сталінський режим – не крайній випадок? Чому в такому разі вважаються нормальними публікації з позицій його духовних нащадків?  

Видатний етнолог Лєв Гумільов наводить історію (швидше за все, апокрифічну), як західні місіонери намагалися прищепити християнську віру тубільцям із племені зулу. Після курсу підвищення моральної кваліфікації один чоловік на, так би мовити, випуск­ному іспиті чесно відповів: «Зло – це коли сусіднє плем’я вкраде моїх биків, а добро – це коли я вкраду биків у сусіднього племені».

Сумлінність та об’єкти­вність – різні речі. Якщо в суспільстві не вироблено певних загальноприйнятних ціннісних констант, я не зо­бов’язаний зберігати олімпійський спокій. Інформаційний простір України не просто різноманітний, він ще й надзвичайно засмічений домінацією іноземних медіа та іноземних спікерів, які тут поводяться явно не на правах гостей. Коли у сфері ідей панують гроші та впливи, незворушність є ознакою неадекватності, це просто треба усвідомлювати.

Я не можу, на жаль, побажати читачеві, щоби наступного року ситуація змінилася на краще. Не зміниться: жодних ознак, жодних передумов. Тож, зі свого боку, можу лише пообіцяти повагу до співрозмовника (читача) й повагу до фактів.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено