Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 грудня, 2010

Роздуми біля полиці з ялинковими прикрасами

Сьогодні тебе нагинають за розпорядженням Мінфіну, завтра – за «понятіями». Ось тобі й увесь «коридор можливостей»
Матеріал друкованого видання
№ 50 (163)
від 10 грудня, 2010

Колись геніальний Джером Джером передбачив, що через 400 років галантерейний ширвжиток зразка 1889-го цінуватиметься на вагу золота, а японські туристи купуватимуть дешеві сувеніри та щоденний посуд тієї доби, як рідкісні англійські старожитності епохи королеви Вікторії. Сучасникам це здавалося смішним, але коли навіть не через 400, а через 100 років я побачив юрбу японських (!!!) туристів на блошиному ринку на лондонській Portobello Road, то не міг не віддати належне прозірливості класика. Проте це єдиний відомий мені випадок конкретного передбачення, що справдився на 100 відсотків. Порівняно з ним страшилки біблійних пророків, туманні віщування Нострадамуса або прогнози Римського клубу сприймаються з незручністю, як-то кажуть, пальцем у небо. Майбутнє побачити неможливо, із цим треба змиритися.

Від часів Просвітництва людство вагається між двома баченнями історичного процесу. Для одних історія – це чітко детермінована реалізація якихось там залізних законів, для інших – низка випадковостей, продукт активності окремих пасіонаріїв і просто «лівих» людей, котрі опинилися в потрібний час у потрібному місці. Що далі я живу, то більше схиляюся до другої версії. Але людина так влаштована, що не може перебувати в непевності, це суперечить її природі. Їй властиво розраховувати свої дії, будувати плани, плекати надії. Брак інформації для прийняття щоденних рішень викликає стрес, який важко пережити. Середньовічний селянин міг собі дозволити покладатися лише на Бога й сусідку-чаклунку, бо планувати негоду, епідемію чуми та черговий напад ворожого війська було принципово неможливо. Представник сучасної цивілізації в оточенні телевізорів, мобільних телефонів і бездротових мереж не може й не повинен розраховувати лише на долю або черговий каприз сюзерена. Інакше ця цивілізація розпадеться за тиждень.

Так, одного-єдиного сценарію майбутнього не існує, проте є тенденції, тренди, коридори можливостей, а також правила гри. Оціни, розрахуй, зроби вибір. Авжеж, це гра, до того ж подекуди азартна, але вона має хоча б певні правила: тура ходить прямо, кінь – літерою «г», кількість клітин обмежена, час також. Узявся за фігуру – роби хід! А тепер погляньмо, з яким світом має справу нинішній українець. Сьогодні ми цілуємося з Газпромом, завтра обіцяємо безвізовий режим із Євросоюзом, післязавтра ігноруємо церемонію вручення Нобелівської премії в товаристві таких лідерів прогресивного людства, як Іран, Венесуела, Судан і Куба. Сьогодні вступаємо до університету за результатами тестів, завтра знову складаємо іспити. Сьогодні йдемо на пенсію в 60, завтра – в 62? 65? Сьогодні бізнес твій, завтра – он того дядечка з барсеткою... Розумію, що тема заяложена, всі, хто міг, уже висловилися, але після численних скандалів, Майдану, вето, прем’єрсь­ких запевнень і заспокоєнь мій близький товариш іде до податкової й має довірливу бесіду зі своїм інспектором. І та пошепки радить йому призупинити діяльність фірми на найближчий квартал, бо невідомо, як воно буде далі. Розумієте – не-ві-до-мо!

У Радянському Союзі був такий пропагандистський штамп: «упевненість у завтрашньому дні». Звісно, то була примара: ти міг лише сподіватися, що через десять років станеш старшим інженером, а через двадцять надійде твоя черга на квартиру. Але нашим батькам було з чим порівнювати: це все-таки комфортніше, ніж чекати, що по тебе вночі прийдуть мовчазні хлопці в шкірянках. Так ось, нинішній українець майже одужав від родинних психотравм голоду та репресій. Його не влаштовує перспектива чекати ані візиту людини з наганом, ані вказівки чергового державного мужа, яка оберне весь його світ догори дриґом. І оскільки джерелом усієї невизначеності є нині держава, саме вона, найвищі її ешелони стають об’єктом відвертої ненависті.

Механізм Української держави розвивався таким чином, що врешті-решт поєднав усі найгірші риси тоталітарної бюрократії, корупційної моделі третього світу та «звичаєвого права» організованих злочинних угруповань. Причому жодна з цих засад не є домінуючою. Сьогодні тебе нагинають за розпорядженням Мінфіну, завтра – за «понятіями», післязавтра – за апетитом конкретного неситого функціонера. Ось тобі й увесь «коридор можливостей».

Новий рік не за горами, ось уже ялинку замість наметів поставили, треба думати про майбутнє, будувати плани. Хочеться готуватися до чогось іншого, ніж до нового Майдану. Правда, дуже хочеться. Невже вони цього не розуміють? Чи просто не можуть інакше?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено