Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 листопада, 2010

Уроки Майдану

Чого бракувало Майдану-2004 – це його переведення у формат мирного часу й розбудови. Політики були відпущені на самоплив
Матеріал друкованого видання
№ 47 (160)
від 19 листопада, 2010

Перші рядки українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» сприймаються по-різному. Кожен бачить у них своє: від життєствердності до об’єкта для глузувань (для офіційного застосування навіть підправили рядок, перенісши наголос на «славу і волю» України).

Водночас, як із року в рік, від століття до століття показують події, цей рядок – влучний опис стану справ в Україні. Вона жива, незважаючи ні на що. Українське суспільство демонструє достатній рівень згуртованості, відчуває свою окремішність від решти народів світу й час від часу може підтвердити свій вибір безпосередньою участю в політиці.

Перший, поверховий погляд на Помаранчеву революцію 2004-го наштовхує саме на такі висновки. Упродовж кампанії-2004 люди, прагнучи змін у країні, збиралися по кілька десятків тисяч на площах і відчували, що «разом нас багато». А коли питання стало руба й влада вирішила помножити волю виборців на нуль, громадяни втретє з 1990 року й найпотужніше висловили свою волю.

Нині, коли після грубих помилок і міжвидової боротьби політиків виникла своєрідна «мода на розчарування», захоплені епітети на адресу Майдану можуть викликати нерозуміння чи навіть роздратування. Однак для винесення справжніх уроків Помаранчевої революції, понад те, для кращого, глибшого розуміння українського суспільства та його майбутнього варто відокремити кілька речей і поглянути на явище Майдану «без гніву та пристрасті», як учили римляни.

Українське суспільство продемонструвало здатність до дії, вельми поширену в країнах європейської цивілізації: мирного протесту. На практиці було доведено: багатосоттисячне зібрання людей може бути самоорганізованим, неагресивним і доброзичливим. І в політиків, окрім відвертих «відморозків», вистачало розуму не перейти межі.

Дуже важливе спостереження для національної безпеки: здається, точку неповернення цілісності суспільства й самоцінності України пройдено. Спроби «федералізації», «ПіСУАРу» та інших вигадок залишилися мертвонародженими, а привезені зі Сходу «штурмові бригади» вважали за краще брататися з мешканцями Майдану, а не зчиняти побоїща. «Схід і Захід разом» – гасло, що лунало на Майдані, – за всієї своєї загальності ще потребує подальшої конкретизації та розробки. Але це вже окрема тема.  

Історія України свідчить, що українці здатні на повстання в будь-який момент, якщо почуваються скривдженими й до того ж бачать найменшу перспективу успішності. Причому загальне тло терплячості, байдужості до «спільних справ» і відстороненості, які демонструють більшість громадян, може зберігатися. На цьому обманувся вже не один правитель. Тому запитувати, чи можливий новий Майдан, марно. Відповідь однозначна: можливий.

Натомість серйозніше питання – наскільки результативним він буде і як енергію людей, які прагнуть кращого життя, спрямувати в річище розвитку та модернізації країни.

Очевидно, чого бракувало Майдану-2004 – це його переведення у формат мирного часу й розбудови. Політики були відпущені на самоплив. А це висуває до них надто високі вимоги, яким не всі, як виявилося, відповідають.  

Наступного разу після власне народного волевиявлення (хай там якої форми набуде новий Майдан) мають діяти всі складові успіху, що визначили довгострокову перемогу оксамитових революцій у Центральній Європі. Важливо, щоб найвище керівництво, яке візьме на себе відповідальність втілювати здобутки революції в життя, було готове самовіддано працювати. Іще важливіше, щоб знайшлася критична маса управлінців на всіх рівнях, як у лавах державних органів, так і поза ними, які зможуть свідомо працювати по-новому. І найважливіше, якщо існуватиме авторитетний для суспільства суб’єкт, який зможе оцінювати перебіг змін. Підтримувати, де потрібно, й вказувати на хибні риси і можновладцям, і опозиції, і громадянам.

Відсутність якогось із цих компонентів зменшує шанси на успіх, а слабкість усіх загрожує реставрацією попередників. І підготовка ґрунту для успішної постреволюції – надзавдання для українських інтелектуалів. Як казали після Майдану, «роботи вистачить усім».

По-перше, це змалювання детальної картини країни, вільної від хвороб, які, власне, і виводять суспільство на Майдан, від корупції, бідності, украдених виборів, визиску повальних податків. Що конкретно потрібно змінити, щоб країна зробила свій європейський вибір?

По-друге, це робота з представниками істеблішменту. Прищепити майбутнім управлінцям не тільки технічні навички, а й світоглядні установки, критерії для морального вибору здатні лише авторитетні діячі, яких поважають і які можуть бути прикладом для мільйонів.

По-третє, робота із суспільством, роз’яснення конкретних кроків, з яких складається шлях додому, до європейської цивілізації.

Час спливає швидко – вже відзначаємо шосту річницю вікопомного Майдану. Тож новий виклик може знову надійти несподівано, й суспільство вкотре здивує і владу, і мислителів.
Тому, щоб не згаяти часу, за роботу слід братися вже зараз. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено