Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 листопада, 2010

Копи та менти: відчуйте різницю

Що соромно в нинішній Україні? Який вчинок може бути солідарно підданий соціальному остракізму?
Матеріал друкованого видання
№ 46 (159)
від 12 листопада, 2010

Я телевізор практично не дивлюся. Дивне зізнання для людини, яка фахово досі якось пов’язана з ящиком, але ж справді немає сенсу: свіжу інформацію й свіжі думки можна знайти в інтернет-виданнях, кіно краще споживати на DVD, а споглядання безкінечних конкурсів на звання найгламурнішого й найгламурнішої хоч і надає певного антропологічного досвіду, але не настільки, щоби витрачати час і душевні сили, – не так багато залишилося. Вряди-годи як рухомі шпалери можна ввімкнути щось пізнавальне на кшталт Discovery, National Geographic чи Viasat. Але на одне шоу ми з дружиною міцно підсіли: кримінальний серіал «Закон і порядок» виробництва США.

Знову ж таки, справжній шанувальник детект­­ивів може знайти щось напруженіше та ефектніше. Проте саме цей продукт має певну додану вартість. Герої «Закону й порядку» весь час, від серії до серії, переймаються моральним вибором. Їх мучать безсоння і докори сумління, вони шукають найкраще рішення, керуючись правилом «не зашкодь», намагаються вирішити конфлікт між вимогами закону й звичайним людським розумінням справедливості. Коротше кажучи, поводяться, як люди, для яких питання «що таке добре й що таке погано» – не порожній звук. Це їхні «Злочин і кара». Достоєвський light.

Звісно, аналізувати свідомість будь-якої спільноти на матеріалі художнього твору – це дитинство. З таким самим успіхом можна робити висновки про звичаї в сере­довищі російських правоохоронців, вивчаючи сері­­ал «Менти». Але мої вибір­­кові спостереження за американським життям, так би мовити, зсередини переконують, що не все це вигадки. Так, в Америці чимало шахраїв і лицемірів, так, у них не бракує продажних копів, проте сміятися з морального вибору для американця – mauvais ton, а цинізм треба глибоко приховувати, бо тебе не зрозуміють, не пустять у порядне товариство. Інакше кажучи, кожен живе, як може, проте є загальновизнане поняття норми та аномалії, й воно стосується передусім крихкої сфери щоденної вжиткової етики.

Про Голлівуд – не як фабрику мрій, а як ефективний механізм трансляції цінностей – написано не томи, а полиці досліджень. Я не хочу додатково вправлятися на цьому витоптаному полі. Значно цікавіший, як на мене, механізм не формування й передачі, а сприйняття цих – дехто скаже: меседжів, дехто скаже: туфти – середньозваженим споживачем. Американці аж ніяк не тупіші за нас, хай там що стверджують деякі професійні дописувачі на форумах. Вони так само, як і ми, розуміють, що життя складніше за будь-які схеми, що воно сповнене напівтонів і відтінків, проте чомусь домовилися, що збереження спільного уявлення про верх і низ допомагає вижити в суворому повсякденні. І навіть написали на своєму доларі, мабуть, щоб урівноважити диявольську суть грошей: «В Бога ми віруємо».

Не хочу сказати, що ми маємо все кинути й почати наслідувати американців. Це: а) непотрібно; б) неможливо. Та й навіщо мені ті американці, в мене своє болить. Наприклад, коли, в якому публічному контексті ви бачили, чули, читали про важкі моральні пошуки нашого сучасника й співвітчизника? Де той телевізор, у якому це показують, – без іронії, без профанації? Чому, коли я чую слово «мораль», моя рука тягнеться... до пляшки?

Припустімо, перегодували. Зокрема, «моральним кодексом будівника комунізму» – пам’ятаєте? Це коли в сім років чіпляли на груди зірочку з силуетом людожера й слухали, що не треба брехати, не треба бути егоїстом... Але разом із тим у якомусь обмеженому діапазоні, на території приватного життя ця наївна система координат спрацьовувала. У відносно вегетаріанський період пізнього совка, який я застав і яким наївся досхочу, порядні лю­­ди, однак, твердо знали, що є інші порядні люди, які так само вважають, що красти соромно, вступати в партію соромно, доносити соромно.

А що соромно в нинішній Україні? Не знати переможця конкурсу MTV Award? Не бачити останньої колекції Андре Тана? Чекайте, я серйозно! Який вчинок може бути солідарно підданий соціальному остракізму? Знаю, знаю, позиція мораліста неминуче смішна і вразлива. І, якщо вже так говорити, найнебезпечнішим випробуванням суспільної моралі було впровадження однойменної комісії, яка давала сигнал, що найбільшу загрозу для українців становить споглядання голих цицьок. А ось категорії крадіжки та зради, брехні та приниження чомусь залишаються, м’яко кажучи, на периферії уваги.
Наступного тижня спробуємо дослідити, де саме їх можна зафіксувати й у якому стані вони перебувають.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено