Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 жовтня, 2010

Авторитаризм незалежності

Як писав Кучма: «Україна – не Росія»; а ми можемо додати: «Кучма – не Янукович»
Матеріал друкованого видання
№ 44 (157)
від 29 жовтня, 2010

Інтелектуальна верхівка українського суспільства, що фактично проґавила національну катастрофу 2010-го, тепер намагається малювати собі картини чарівного порятунку, що має відбутися без усяких зусиль з її боку. Вона шукає найменших ознак внутрішньої кризи в лавах Партії регіонів, наявності там якихось здорових і мало не патріотичних сил, які витягнуть Україну з провалля, важкої кризи державності, порятують її у практично безнадійній ситуації. Але якщо здача національного суверенітету відбуватиметься нинішніми темпами, то за два-три роки українське питання може вирішитися остаточно. Найяскравіше надії на те, що все владнається само собою, сформулював відомий політолог Вадим Карасьов: «Я можу знайти тільки одне виправдання концентрації повноважень у руках чинної влади. Може, резоном такої політики й антиполітики є можливість для  президента відійти від електоральної залежності, від свого виборця на Сході та Півдні України. Позаяк у сучасних конституційних умовах Партія регіонів і президент стають заручниками електоральної, ідейної, гуманітарної, соціальної ситуацій у цих регіонах, а також залежними від російської Soft power, себто м’якої влади. Швидше, команда Віктора Януковича зважилася на перегляд політичної системи для того, щоб проводити вільну політику, зокрема й стосовно російських ініціатив. Відхід від українського варіанту парламентської демократії та перехід до напівавторитарного режиму потрібні Януковичу для формування авторитаризму незалежності».

Це типова політологічна фантазія, навіть не дуже твереза. Чи здатен її автор навести хоча б один факт, який свідчив би на користь цієї, скажімо ввічливо, гіпотези? Боюся, що жодного. Гіпотеза ця за рівнем аргументованості й відповідності реальному життю може конкурувати із заявою Олеся Бузини в студії Євгена Кисельова на «Інтері», що в особі Партії регіонів до влади прийшли «справжні українські націоналісти». Це, напевно, найкраще підтверджується їхнім законом про мови в Україні. Де ще можна побачити таких «націоналістів»?

Наші ліберальні інтелігенти бояться зізнатися самим собі, що ситуація моторошно кепська, тому хапаються за натяки на надію. Відбувається стрімкий демонтаж національної держави та економіки. Можна, звісно, ще певний час ховати голову в пісок і заколисувати себе мантрами, що все не так уже й погано. Ні, все набагато гірше. Трагедія підсилюється тим, що майже вся нинішня опозиція доклала рук до того, щоби ми сьогодні мали те, що маємо. Ось чому не довіряють опозиції, ось чому не йдуть на її мітинги. Адже вона один раз уже обдурила тих, хто їй повірив. І ще досі не покаялася і не вибачилася. Винний хто завгодно, тільки не помаранчево-біло-червоні діячі.

Опозиція є головним співавтором перемоги регіоналів, бо її діяльність при владі від 2005 до 2010 року неминуче мала призвести до відомого нам нині результату. Кого бачить потенційний прихильник опозиції? Багатьох дрібних отаманчиків. Усі критичні зауваження, усі закиди на адресу неактивного народу з боку політиків є аморальними, адже народ уже давав їм владу, а вони  її здали тим, хто керує нині. Найстрашніше те, що в лавах вчорашньої влади й нинішньої опозиції не спостерігається ніяких спроб зробити глибокий аналіз того, що відбулося. Ніхто не відповідає на запитання: Що сталося? Чому? Хто винний? Що робити? До речі, той-таки Вадим Карасьов також причетний до інтелектуальної обслуги колишньої влади. Шкода, що ніхто не доручає йому підготувати ґрунтовну політологічну відповідь на всі ці пекучі запитання. А шукати «прогресивні» тенденції в надрах Партії регіонів абсолютно марно. Колись совєтські ліберали намагалися відшукати вільнодумно-реформаторські риси в особистості генерального секретаря ЦК КПРС у 1982–1984 роках Юрія Андропова. Цікаво, що деякі навіть знаходили… Наші інтелектуали, на жаль, дуже бояться дивитися в обличчя неприємній правді. «Авторитаризм незалежності» – це сильний вираз. Ось зосередить Віктор Федорович усю владу в своїх руках, розбереться за російсько-білоруськими рецептами з вільною пресою та відносно незалежним телебаченням і заходиться самовіддано захищати суверенітет, державність і соборність України. Десь у підсвідомості наші політичні фантасти зберігають пам’ять про еволюцію Леоніда Кучми. Адже він у 1994-му йшов на вибори з вельми близькими до Партії регіонів зразка 2010 року гаслами. І сподіваються, що Янукович пройде той самий шлях. Але, як писав Кучма: «Україна – не Росія»; а ми можемо додати: «Кучма – не Янукович». Це все ж таки дуже різні люди й політики. Відрізняються ментальністю, біографією, ставленням до українського, розумінням сучасності тощо. Конструктор балістичних ракет Кучма намагався бути над кланами та над бійкою, виконуючи функцію арбітра, не будучи вписаним цілком у жоден із цих кланів. Із завідувачем автобазою Януковичем ситуація абсолютно протилежна. Кучма намагався балансувати між Заходом і Сходом України, Янукович однозначно належить східному електоратові. Кучма доволі вдало використовував розбіжності між Заходом і Росією, Янукович, усупереч віртуозним промовам Ганни Герман, веде одновекторну промосковську політику. Фантазувати можна як завгодно, але поки що не видно жодних підстав очікувати кучмівської еволюції від Януковича. Кучма ніколи не переходив тієї червоної смуги, що реально  загрожувала самому існуванню Української держави. Янукович її вже перетнув. Тож як радив нам усім класик: «Не дуріть самі себе»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено