Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 жовтня, 2010

Безпартійна журналістика

Влада казиться через те, що вона може маргіналізувати опозиційні партії, але не здатна позбавити людей доступу до інформаці
Матеріал друкованого видання
№ 44 (157)
від 29 жовтня, 2010

Куратор інформаційного напряму діяльності Кабінету Міністрів, член Національної спілки журналістів України, народний депутат Олена Бондаренко (ПР) давно прославилася своїм креативним мисленням. У травні цього року на офіційному сайті Партії регіонів Бондаренко заявила: «По відношенню до свободи слова мається на увазі відповідальність за те слово, яке ти промовляєш. І якщо воно брехливе, ти мусиш нести за нього відповідальність…» Від таких заяв колеги, яка ще зовсім нещодавно звинувачувала владу в цензурі, журналістська спільнота просто отетеріла. У повітрі засмерділо поверненням до славних часів «суспільного одобрямсу імені батька всіх народів».

Але намилувавшися шоком колег, пані Олена швидко звела все до жарту: «Це був провокаційний укол, на який болісно відреагували саме ті, хто відчуває за собою провину».

Можна тільки радіти за пані Бондаренко – креативне мислення не відмовляє їй і нині. Днями вона своєю заявою загнала журналістську братію у ступор, ще дужчий за попередній. В інтерв’ю одному з тижневиків нардеп заявила: «Коли якась держава відкриває в Україні фонди, організації, рухи, то вона перш за все має свої цілі… Вони намагаються профінансувати такі моделі розвитку подій, які вигідні їхнім державам».

Не заперечиш. В Україні й справді є чимало організацій, від спрямованості яких за версту пахне фінансуванням від однієї сусідньої країни, котра дуже любить нагадувати про своє вставання з колін. Але нардеп продовжує: «Якщо наші факультети журналістики, курси та журналістські програми і далі фінансуватимуться соросоподібними, ми й далі будемо програвати інформаційні війни. Тому що навчання журналістів чужим коштом тотожне плеканню іноземної армії у власній державі».

Пані Бондаренко явно забула додати головне – подробиці. Які факультети, курси та програми фінансують ті загадкові соросоподібні? Районну газету в глухому селищі Черкаської області? Чи щось інше?

Проситься й друге запитання, а чого б це в Україні, де президент – однопартієць пані Олени, склалося таке лихо? Де ж своє, рідне, фінансування факультетів, курсів та програм? На це Бондаренко відповідає щиро: «Через хронічні бюджетні злидні, корупцію, крадіжки та гуманітарну кризу ми… боїмося дати по руках за неправомірні й аморальні дії щодо нашої батьківщини». І додає в інтерв’ю «Інтермедіаконсалтинг»: «У злиденній країні демократію не збудуєш».

Маємо зробити висновок: у найближчому майбутньому демократія нам не світить. Бо з Податковим кодексом, подорожчанням газу, обов’язковими страховими внесками, збільшенням акцизів та термінів податкових перевірок позбутися бідності нам вдасться ще нескоро. А яка ж демократія серед злиднів?

В умовах такого «покращення життя вже сьогодні» і напередодні місцевих виборів, очевидно, що Партії регіонів треба сказати хоч щось, аби виправдатися хоча б перед виборцем-донеччанином, який страждає від «покращення життя» аж ніяк не менше від полтавчанина чи волинянина. А оскільки вгамувати апетити чиновників уряду прес-службі ПР несила, у бій кинуто бронебійній доказ: «вільні журналісти паплюжать владу, бо вони всі продалися Соросу, МВФ, Держдепу США та іншим НАТО».

До речі, в цьому регіонали не оригінальні. Про «політиків, що шакалять біля іноземних посольств», першим розповів прем’єр Росії Владімір Путін. У схожих політиків схожі й методи.

Тут, щоправда, варто згадати, що у вересні СБУ вчинило перевірку соросівському фонду «Відродження», але зразу ж спіймало облизня. «Оскільки жоден проект не має політичної складової, зустріч на тому й закінчилася», – пояснив ситуацію директор фонду Євген Бистрицький. Отже, нині Фонд має всі підстави, аби зажадати від пані Бондаренко принаймні пояснень.

Але він їх не вимагатиме. Просто тому, що здогадується, що у відповідь почує вже знайоме: «Це був провокаційний укол, на який болісно відреагували саме ті, хто відчуває за собою провину». І коло замкнеться.

А ось у чому Олена Бондаренко безперечно має рацію: влада казиться через те, що вона може маргіналізувати опозиційні партії, але не здатна позбавити людей доступу до інформації. Принаймні поки що.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено