Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 лютого, 2013

Головне – почати, і процес піде?

Політично заангажована чистина українського суспільства у ці дні обговорює позбавлення депутатських мандатів двох парламентаріїв. Нагадаю, Вищий адміністративний суд (ВАСУ) надвечір 8 лютого виніс рішення про втрату депутатства позафракційними парламентаріями Павлом Балогою та Олександром Домбровським, обраних у мажоритарних округах №71 та № 11 відповідно, і про проведення в цих округах повторних виборів. Мотивація – «через недостовірні результати виборів».

Причому відбулося це через три з половиною місяці після голосування, коли депутати ці давно вже прийняли присягу та неодноразово голосували, але, виявляється, вони не повинні були мати статус і повноваження народних депутатів…

«Юридичний абсурд» - до такого твердження зводиться більшість коментарів у ЗМІ з приводу рішення ВАСУ. «Перекреслена Конституція», - так говорять інші коментатори. А дехто підкреслює, що найімовірнішою причиною таких репресій проти цих двох депутатів стало їхнє небажання входити до фракції Партії регіонів та слухняно голосувати за помахом правиці Чечетова.

Ну, а найбільш просунуті коментатори нагадують аудиторії, що позбавлення депутатських мандатів двох норовливих парламентаріїв відбулося невдовзі після аналогічного акту, вчиненого п’ять місяців тому Державною думою Росії щодо опозиціонера Геннадія Гудкова – мовляв, незаконно займався комерцією, що суперечить депутатському статусу. «Влада України діє, як і завжди, в російському річищі, наслідуючи найгірші російські зразки», - роблять висновок ці коментатори.

Проте, видається, ніхто з коментаторів не доводить думку до кінця і не розставляє всі крапки над «і». Бо ж абсурд з погляду цивілізованого права є чимось зовсім іншим у системі квазіправової «вищої доцільності», а щодо перекреслювання Конституції України… Хіба це не норма діяльності чинної влади? І, головне, російських думців та українських суддів надихають у їхній боротьбі з незговірливими депутатами не якісь там юридичні казуси, а класичні зразки тоталітаризму ХХ століття.

…5 березня 1933 року в Німеччині відбулися парламентські вибори. Попри всі преференції, які де-факто мала на них унаслідок запроваджених після підпалу Рейхстагу істотних обмежень громадянських прав і свобод партія рейхсканцлера Адольфа Гітлера – НСДАП, – вона набрала менше, ніж очікували її вожді – 43% голосів, що дало 288 депутатських місць із 647. Навіть разом із своїми союзниками з Німецької національної народної партії вона ледь-ледь нашкребла просту більшість (340 мандатів), але не отримала більшість конституційну. І тоді в бій пішла важка політична артилерія…

8 березня депутатські мандати комуністів були відкликані, їхні місця в Рейхстагу – анульовані. Паралельно розпочалися й арешти депутатів від соціал-демократичної партії. А 23 березня Рейхстаг, який проводив засідання у Королівський опері під пильною охороною законів СА та СС, ухвалив закон «Про надзвичайні повноваження», згідно з яким «тимчасово» передав законодавчі функції уряду Адольфа Гітлера. Результат голосування: за – 444, проти – 94. Проти були уцілілі соціал-демократи, майже тридцятеро з яких уже перебувало за ґратами або в еміграції.

Ну, а далі покотилося-поїхало.

22 червня 1933 року була заборонена Соціал-демократична партія – за «зраду вітчизни»; її депутатські місця, ясна річ, також анулювалися. Інші партії причаїлися й сподівалися, що їх омине ця чаша. Не вийшло: 14 липня всі політичні партії Німеччини, крім НСДАП, були розпушені або «добровільно» саморозпустилися. Щоправда, місця у Рейхстагу їхні депутати зберегли, але ненадовго: 12 листопада відбулися нові «вибори» до Рейхстагу, на яких тепер фігурував лише список НСДАП. Як і слід було чекати, цей список переміг: за нього проголосувало 92,11% виборців. Формування однопартійної диктатури наблизилося до успішного завершення; остаточна ж крапка була поставлена після сперті президента Пауля фон Гінденбурга, коли Гітлер сумістив у своїй особі главу держави й голову уряду, ставши «фюрером німецької нації». Це було закріплено плебісцитом (бо ж «істинна трудова арійська демократія»!) 19 серпня 1934 року.

Ось таким є класичний зразок боротьби з «неправильними» депутатами, який не могли не знати ті залаштункові ляльководи, які кермували і російською Думою, і Вищим адмінсудом України. А є ж й інші зразки позбавлення мандатів незговірливих депутатів – у Росії в 1917-18 роках чи в Італії у 1923-25 роках. Якщо ж говорити про пізніші взірці, то можна згадати повоєнне встановлення «народної демократії» у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії чи Болгарії, де «буржуазних» парламентаріїв сотнями позбавляли мандатів, а то й життя…

Можуть зауважити: сьогодні у нас не той масштаб, не те нахабство, не та брутальна відвертість у боротьбі влади з «неправильними» парламентаріями. Так, це правда. Але в подібній справі головне – почати. Щоб пішов процес. Щоб упали законодавчі та моральні табу. Щоб народ призвичаївся до того, що подібні дії припустимі. І якщо цей процес не зупинити в зародку, він може завести дуже й дуже далеко. Туди, куди завели чимало народів Європи та Азії класичні зразки тоталітаризму ХХ століття…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено