Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 жовтня, 2010

До Польщі по оптимізм

Це неправда, що в Європі нас не хочуть. За нами уважно стежать і чекають
Матеріал друкованого видання
№ 42 (155)
від 15 жовтня, 2010

Що не кажіть, а нагороди отримувати приємно. Навіть якщо ти не страждаєш на марнославство (або віриш, що не страждаєш). Але особливо приємно, коли сама нагорода стає підтвердженням твоїх більш загальних переконань чи сподівань. Це ніби як почути від випадкового знайомого чи, краще, знайомої власні думки: як усе збігається, хіба так буває?

«Український тиждень» ушановано нагородою Капітули польсько-українського поєднання на знак визнання зусиль нашого видання «в пропагуванні польсько-українського діалогу»... А якщо простішими словами? У наполяганні на тій простій істині, що в нас спільна доля із сусідами не лише на Сході (що навряд чи варто заперечувати), а й на Заході. Звісно, є й різниця. Скажімо, на Заході не наполягають, що ми є частиною якогось єдиного, наприклад, «Польського миру», не мають на увазі, що внаслідок цього Україна має ввійти до нього окремим «суб’єктом федерації», а справді намагаються знайти реальні, не фіктивні точки перетину.

Зрілість підходу ще й у тому, що Капітула, до складу якої входять як поляки, так і українці, заснована всеж таки поляками, це їхня ініціатива і їхня турбота. Хоча історичних претензій, як давніх, так і досить свіжих, з обох боків, здавалося б, не бракує, тільки почни: «а ви нам...», «а ви нас...» Можливо, й треба проводити ревізію взаємних образ, спокійно, на холодну голову. Досвід такої роботи також є, хоча тут із нашого боку надмірного ентузіазму, принаймні на рівні держави, не спостерігається. Проте значно важливіша здатність подивитися на свою історію дорослим поглядом, зрозуміти, що обрáзи та претензії – негідний матеріал, щоби з нього будувати щось придатне для розумного використання.

Ключове слово тут – дорослість. Пригадую численні бесіди під час торішнього прес-туру до Німеччини – квітучої, енергійної, оптимістичної. Я нав’язливо запитував німців, чи не відчувають вони якоїсь туги за своїми колишніми землями, ну хоча б за Східною Пруссією – хай там як, а це «споконвічна територія». І щоразу натрапляв на... нерозуміння. Ну, звісно, мовляв, було б бажано, щоби в нинішній Калінінградській області Російської Федерації краще доглядали історичні пам’ятки, щоби, коли приїздиш на екскурсію, не так впадав у око цей всюдисущий бруд. Але претендувати на повернення? Ні, цього навіть у думках немає. Питання закрито назавжди.

А французи? Скільки в них, здавалося б, накопичилося спогадів! Німець у французькій традиції – завжди персонаж непривабливий, в дитинстві, коли читаєш Жюля Верна, цього ніби не помічаєш, а потім розумієш, чому французи тривалий час мали репутацію шовіністів, та й саме слово «шовінізм» французького походження. І ось за п’ять років після страшної війни міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман пропонує німецькому канцлерові Конраду Аденауеру план інтеграції важкої промисловості двох країн... З того Європейського об’єднання вугілля й сталі (до якого долучилися Італія, Голландія, Бельгія, Люксембург) зразка 1951 року згодом виросла вся нинішня надскладна й потужна будівля Європейського Союзу.

Я хочу перескочити кілька проміжних ланок і перейти відразу до висновків. Це неправда, що в Європі нас не хочуть. За нами уважно стежать і чекають, коли ми продемонструємо якісь не декларативні, не ритуальні, а серйозні ознаки того, що Україна досить доросла, аби грати за спільними європейськими правилами. А Європа різна, й самосвідомість нових членів Євросоюзу далека від комплексу меншовартості. Вони, зокрема, розглядають Укра­­їну як потенційного члена спіль­­но­­ти, який би суттєво посилив позиції цієї нової, Східної Європи в межах ЄС. Аж до того, що Україна з її 600 тисячами квадратних кілометрів території та 45-мільйонним населенням могла би претендувати на роль... регіонального лідера. У серйозність таких при­­пущень, можливо, поки що важко повірити, але таку думку я чув від людей, яких важко запідозрити в наївності та мрійливості. Але є й умови – як же без них! Припинити ритуальні танці на обох азимутах, чітко дати зрозуміти, чого хочемо ми, усвідомити, чого хочуть від нас. А друге – спробувати виглядати хоч трохи по-європейському. Обидва завдання видаються дещо трагікомічними, дивлячись на портретну галерею чинних національних лідерів, але ж історія не закінчується сьогодні, й ніколи не пізно перегорнути сторінку. В це, зокрема, легше вірити, коли поспілкуєшся з польськими друзями.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено