Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 жовтня, 2010

Пейзаж після битки

Коли вони вважають припустимим висловлювати свої антипатії за допомогою бейсбольної битки, а своїх опонентів визначають за ознакою мови, починається Югославія чи навіть Руанда
Матеріал друкованого видання
№ 40 (153)
від 1 жовтня, 2010

Виявляється, в Україні грають у бейсбол. Є власна федерація. Особливо сильні команди в Кіровограді, Рівному, Чернівцях, вони навіть беруть участь у міжнародних змаганнях. Можливо, тому в кожному українському магазині спортивних товарів можна придбати бейсбольну битку за майже символічною ціною 75–85 гривень. Щоправда, грати такими битками, як кажуть самі спортсмени, неможливо. Вони для іншого. Все пояснює реклама: «Дерев’яна бейсбольна битка – чудовий подарунок кожному чоловікові. Це необхідна річ у домі та незамінний елемент у автомобілі»... Зрозуміло, чи треба розжувати?

У неділю в Ірпені поби­­ли учасників фестивалю «Гайдамака.UA». За різними свідчення­­ми, на­­падників, озброєних бейс­­больними бит­­ками та палицями, було «від 15 до 20».

Фестиваль патріотичної пісні проводило мисте­­цьке об’єднання «Ос­­тання барикада» народного депутата Олеся Донія. Я, відверто кажучи, від самого початку не в захваті від цієї назви: як на мене, барикада, тим більше остання, – це для маргіналів, а не для сучасної успішної нації, якою я хотів би бачити українців. Що ж стосується звинувачень на адресу фестивалю в ксенофобії з боку іншого народного депутата, Вадима Колесниченка, то тут я готовий приєднатися до Олеся: з такими підозрами краще до психіатра. Так, «лента за лентою набої подавай» – це не колискова, але патріотичні пісні рідко мають вегетаріанський зміст. Хай колишній секретар Володимир-Волинського міському ВЛКСМ Колесниченко згадає, які пісні він співав на своїх комсомольських посиденьках, там теж із гуманізмом були проблеми: «Горячая пуля, лети... этапы большого пути...». Але мені важко уявити, щоби хтось із «агресивних націоналістів» накинувся б із кийками на любителів радянської ностальгії.
Дмитро Табачник днями заявив: «Зараз наші опоненти вдаються до політичного тероризму та хуліганства». Це що, з хворої голови чи... обмовка? Повторюю знову своє постійне запитання: давно комусь із російськомовних в Україні зарядили в писок за його російськомовність? Мені ось жодного разу не траплялося ані самому отримати, ані навіть бачити. Натомість, схоже, відтепер українську в Україні зустрічатимуть биткою.

Акція в Ірпені була чітко організованою. Місцева мі­­ліція розгубилася. МВС довго думало, перш ніж визнати сам факт інциденту, й нарешті оприлюднило реліз. Я прошу, вслухайтеся в музику цих слів, озвучених кошлатою мовою протоколу: «на неодноразові вимоги міліціонера припинити протиправні дії невідомі не реагували». Мої очі наливаються слізьми. Я так і бачу зашуганого сержанта з місцевого відділку, який звертається до гопника з биткою: «Шановний добродію, чи не будете ви ласкаві відмовитися від вашої протиправної поведінки?»

Тепер міністерство обіцяє розшукати винних. Авжеж, це вам не студентів колоти на зізнання. Гаразд, даю підказку: запитайте в будь-якій охоронній агенції, там швидко спрямують, куди далі звертатися. Ринок послуг процвітає, оскільки процвітає силовий спосіб вирішення бізнесових проблем: рейдерські захоплення підприємств та нерухомості, розгін мітингів проти незаконної забудови тощо – скрізь потрібні міцні молодики, звиклі до рукопашного бою. А битка... Так, кажуть, це зручно та ефективно. Але недешево. Мій родич, який мав справи з охоронним бізнесом і знається на специфіці, стверджує, що одна подібна акція коштує від кільканадцяти тисяч доларів. Постійним замовникам знижка.

У кого зараз стане грошей на таке замовлення й у кого вистачить фантазії? Треба тільки подивитися, хто з нинішніх фігурантів має звичку вирішувати конфлікти у схожий спосіб. За Донієм я щось такого не спостерігав. А ось дехто з його опонентів у минулому не гребував. До речі, місяць тому подібний інцидент стався на рок-фестивалі в Росії під Челябінськом. Схоже, переймаємо братній досвід. Ні, не кажіть, побиття в Ірпені – не просто новий рівень переконання політичних супротивників, це саме знак переходу до іншої, нової реальності, про що наші українофоби, хлопці здебільшого не надто складно влаштовані, навіть не замислилися, коли розміщували замовлення.

Життя в суспільстві – будь-якому суспільстві – сума домовленостей щодо того, що можна робити, а що ні. Коли люди домовляються, що можна плювати на землю й кидати пивні пляшки повз урну, через певний час уся країна перетворюється на смітник. Коли вони вважають припустимим висловлювати свої антипатії за допомогою бейсбольної битки, а своїх опонентів визначають за ознакою мови, починається Югославія чи навіть Руанда.

То хто тут, панове Колесниченку й Табачнику, агресивні націоналісти?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено