Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 вересня, 2010

Не лізь у колоду!

Чмо завжди почувається затишніше, коли знає, що порядних людей не залишилося, а всі навколо – таке саме чмо
Матеріал друкованого видання
№ 37 (150)
від 10 вересня, 2010

У влади чергова проблема. Точніше, не так. У влади до біса чергових проблем. Але є одна, яка просто лізе в очі. А також у вуха. Це критичний брак спікерів. Людей, які були б здатні по-людськи озвучити її позицію з поточних питань, не кажучи вже про стратегічні (якщо вони є).

Минулої п’ятниці країна жахнулася, спостерігаючи за базарною сваркою представників Партії регіонів у програмі «Шустер Live» з лідером опозиції. Бідолаха Савік розраховував розпочати новий телевізійний сезон по-святковому – з красунями «Міс Україна», від яких можна з’їхати з глузду. Отримав наочну демонстрацію культурки правлячої еліти, яка, направду, нічим не відрізняється від попередньої, окрім трьох характеристик:

а) якоїсь кричущо, невротично антиукраїнської позиції;

б) казкового невігластва;

в) позамежного рівня агресивності й побутового хамства.

Усі спроби загартованого в боях Шустера закликати якщо не до порядку, то бодай до елементарної пристойності наштовхнулися на тотальний – ні, не спротив, а нерозуміння. Вони так живуть. Живуть вони так... Герої бенефісу виглядали цілком собою задоволеними. Надто наймолодший і найагресивніший – типовий представник юної зміни регіоналів, секретар Донецької міськради Микола Левченко (особливі прикмети: кандидат історичних наук; вважає, що єдиною державною мовою в Україні має бути російська; улюблений письменник Лєв Толстой, утім, роман «Анна Кареніна» не прочитав, бо він нудний). Такі от комунікатори. А інших, даруйте, немає. Дається взнаки тип селекції.

Весь цей мій слабкодухий інтелігентський лемент не мав би жодного сенсу, якби не поточний момент: фатальне падіння біло-блакитного рейтингу на тлі підготовки до «останнього, вирішального бою» місцевих виборів, покликаних завершити розбудову вертикалі. Коли припустити, що в таборі «донів» є якісь центри прийняття рішень окрім тих, що відповідають за розподіл потоків, для цих нещасних має бути очевидним дефіцит у колоді мінімально презентабельних облич зі слідами розумової роботи на чолі. А це означає, що найближчим часом робитимуться спроби покликати під свої хоругви певну кількість досі не задіяних інтелектуалів.

Найсумніше, що інтелектуали відгукнуться. Ось побачите, ще черга стоятиме. Звісно, мобілізувати яйцеголових – це дещо інше завдання, ніж рекрутувати «тушки» коаліціантів, потрібен підхід. Але чим їх спокусити, це теж питання техніки. Комусь за репутаційні втрати вистачить матеріальної компенсації. Комусь – потішеного марнославства. А комусь – перспективи само­­реалізації. Дивись, тебе досі недооцінювали, тобою нехтували, а ми тобі зараз – крісло, звання, фронт робіт. Хіба ми такого не бачили? Маю на увазі історичні прецеденти: як добровільно і з піснею ставали до більшовицьких лав учорашні герої спротиву, борці за незалежність. Вони виправдовували себе необхідністю служити народові, виконувати місію, насправді ж дуже швидко набирали смаку, ставали номенклатурою й реалізовували свої найгірші якості, включно зі стуканням на ближнього, конкурента за відданістю партії Лєніна – Сталіна. Тож готуймося вітати нових Грушевських, що своїм авторитетом і бородою підтримуватимуть хамський режим.

У такого гіпотетичного сценарію є й зрозуміла мета: позбавити країну альтернативи, заздалегідь нейтралізувати вогнища опору й, за старою більшовицькою методою, замазати всіх. Чмо завжди почувається затишніше, коли знає, що порядних людей не залишилося, а всі навколо – таке саме чмо.

Я завжди боявся чор­но-білої картини світу. Дихотомія свій/чужий буває продуктивною у виняткових випадках. Але існують історичні моменти, коли особистий вибір перестає бути приватною справою. Будь-яка співпраця з новітнім українським режимом, для якого актуальною є знаменита заповідь Ульянова-Лєніна «з усіх мистецтв для нас найважливішим є... цирк», має супроводжуватися відповідною оцінкою з боку притомної частини суспільства. Люди, які йдуть у владу, мають пам’ятати, що ця їхня слабкість не забудеться, як чомусь забулось ентузіастичне вилизування ерогенних зон комуністичної влади членами Спілки радянських письменників. Якщо країна виживе, уникне деградації й демонтажу, всі колаборанти будуть згадані поіменно.

Ну як тут не взяти на озброєння знамените Лєнінське гасло: «Жодної підтримки Тимчасовому уряду!»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено