Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 лютого, 2013

Про користь самолікування

1989 року у Львові сформувалося нечисленне інтелектуальне середовище, яке намагалося підготувати громадську думку до того, щоби скористатися сприятливим моментом, – саме тоді Ґорбачов визнав факт існування таємних протоколів до пакту Молотова – Ріббентропа. Зближався сумний п’ятдесятирічний ювілей і пакту, і початку війни, яка у тій своїй фазі була масштабною операцією з розподілу територій між двома дружніми країнами – Німеччиною і Радянським Союзом.

Ситуація, вважала ця група інтелектуалів, є достатньо сприятливою, щоб українці так званих західних областей задекларували своє ставлення до насильницького приєднання до радянської України півстоліття тому. Зрештою, справа пакту стала важливою підставою для того, щоби окуповані на підставі цієї змови прибалтійські країни розпочали свій вихід зі складу Радянського Союзу. Ніхто – ні прибалти, ні світова спільнота, ні навіть радянське керівництво не могли заперечити протиправність окупації.

Отож, казали активісти львівської групи, Західна Україна теж повинна виразно промовити своє ставлення до цього злочину супроти міжнародного права. Суспільна організація у західних областях у той час була настільки розвиненою, що дозволяла перетворити цю ідею на загальноприйняту тезу. Легалізація УГКЦ, тісні контакти з прибалтійськими національними рухами, криза і компрометація комуністичної системи, відновлення пам'яті про радянське насильство після «золотого вересня» і про збройний опір окупантам могли посприяти масовій реакції визнання легітимності такого виходу частини українських земель зі складу СРСР. Оптимісти сподівалися, що спроба такого виходу є хоч і ризикованим, але  набагато кращим варіантом розвитку подій, ніж очікування неминучого розпуску самого Радянського Союзу. Сьогодні треба визнати, що вони мали рацію. Невідомо, до чого призвела б декларація про вихід зі складу півстолітньої окупації, але в кожному разі це стало би істотним кроком до засудження комуністичної системи і ментального вивільнення від радянщини.

Радянщина, а не будь що інше є головною ознакою і властивістю, формою і сутністю сучасної України    

Зрозуміло, що тодішні лідери українського національного руху заперечили ці ідеї як такі, що загрожують українській соборності і можуть привести західно-українські області до поглинання Польщею. Невдовзі тему пакту було витіснено зі суспільної риторики і дискусії.

Точне і всеохопне визначення Радянського Союзу як імперії зла якось перенеслося на Росію і російський імперіалізм. Українські ідеологи акцентували на тому, що Україна є жертвою імперії зла. І боязливо уникали говорити про те, що вона ж одночасно є і невід'ємною складовою цієї конструкції. Що українці, якими б різними вони не були, є тотально інфіковані вірусом радянщини. Що самостійна Україна не перестане бути добре збереженим уламком «імперії зла», якщо не очиститься від залишків тоталітарного й колоніального минулого. Це щось таке, якби заражений не зі своєї волі сифілітик знав про свою хворобу, але не вважав би її чимось смертельним і продовжував активне статеве життя вже з новими партнерами, навіть не попереджаючи про стан свого здоров»я.

Сучасна Україна не може бути інакшою, поки не візьметься за власне лікування від вірусу, занесеного ззовні. І визнання його руйнівної сили – перший крок до довгого і болісного одужання. 

Радянський вірус дуже сильний і мінливий, він розвивається, пристосовується, вдосконалюється. Він набирає стійкості і не перестає інфікувати нові душі. Радянський вірус, взагалі, незнищенний, його можна тільки капсулювати. Він приваблює тим, що штовхає вниз до вільного падіння, яке не потребує найменших зусиль.

Радянщина – це нігілізм, свинство, деструкція, байдужість, садизм, темність. Це заперечення Життя.

І власне ця радянщина, а не будь що інше є головною ознакою і властивістю, формою і сутністю сучасної України. Кожного відрізку і променя українського життя. Характерно, що певні умови можуть полегшувати або ускладнювати життєдіяльність вірусу. Тож не дивно, що прихід до влади особливо хворої на цей вірус частини суспільства, відпустив всі механізми стримування його розмноження. Трохи лячно, що останніми роками виробився навіть особливий патріотизм щодо такої хворої і небезпечної радянської України.

На жаль, переходити цю хворобу на ногах неможливо. Тобто, походити трохи можна, але вона обов'язково приведе до інвалідності, каліцтва й огидної смерті. Смерті тим гіршої, що навіть вона відбудеться у стані непритомності.

Важливо, що у світі є і ліки, і методики, які здатні лікувати. Важливо, що їх легко дістати, вони доступні. Драматичним є те, що носії вірусу ще досі вважають, що вони важливіші, ніж якісь віруси, які вселилися в тілі. Натомість реальність є такою, що всі ці особи вже не живуть своїм життям – вони просто перетворюються на тих, хто існує для того, щоби віруси мали що їсти, щоби вони переміщалися в просторі і плекати світле вірусове майбутнє.  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено