Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2013

Чи прозріють нарешті «корисні ідіоти»?

Не так давно – минулої осені – в українському сегменті Інтернету з’явилося кілька десятків статей та статейок однакового змісту: грузинський народ висловив свою волю, тиранічний режим Саакашвілі впав, сонце демократії, нарешті, зайшло на Сакартвело. Гамарджоба, браття!

Авторами цих опусів (писаних, між іншим, здебільшого українською мовою) були так звані «ліві інтелектуали», вони ж «борці за справжню демократію», вони «бійці антиімперіалістичного фронту народів». Одне слово, ті, хто вдень і вночі переймається долею простолюду та докладає всіх зусиль, щоб ця доля стала кращою, щоби «маленькі люди» жили заможніше і щасливіше, ніж сьогодні. І саме в очах цієї публіки Михеїл Саакашвілі був страхітливим тираном, таким собі новітнім фюрером із «ліберально-капіталістичним» гестапо, очолюваним новітнім Берією на ймення Вано Мерабішвілі.

Уже тоді мені хотілося написати на адресу цієї публіки, яка зве себе лівою, але з усього Марксового «Капіталу» пам’ятає лише слова про «експропріацію експропріаторів», щось дуже в’їдливе й ущипливе. Бо ж для будь-яких відтінків лівого чи ліволіберального спектру має бути трагедією перемога на грузинських виборах блоку партій, очолюваного мільярдером, який сколотив чималі статки у Росії, став 25-м (станом на 2011 рік) у списку багатіїв у цій державі, бачить російський напрям як пріоритетний для свого бізнесу та, за словами британської газети The Guardian (до речі, також ліволіберальної), володіє значним пакетом акцій «Газпрому». Хіба не в Росії «кремлівські чекісти» міцно затиснули опозицію й нахабно розподіляють серед своїх величезні прибутки від експорту енергоносіїв та сировини?

Хіба не в Росії за ґратами і в минулі роки, і зараз один за одним опинялися – поміж інших – ліві діячі, як політики, так і культурники? Хіба не деспотична Росія вважала Саакашвілі ледь не головним своїм ворогом на світовій арені? І, зрештою, хіба не були тогорічні парламентські вибори у Грузії проведені цілком демократично – на відміну від більш ранніх за часом президентських виборів у Росії та більш пізніх виборів до Верховної Ради України (якими стануть ці вибори, було цілком зрозуміло вже 1 жовтня, коли голосували грузини, отож можна вже було порівнювати)?

Але я стримав себе – бо, можливо, щось із Києва неправильно видно, а ця публіка, очевидно, має контакти зі своїми грузинськими однодумцями, тому володіє більшою інформацією. Отож я просто обмежився постановкою проблеми, опублікувавши статтю «А чи й справді у Грузії перемогла демократія?». З тим, щоби минув певний час і розставив, якщо й не повністю, то значною мірою крапки над «і».

Так і сталося.

Причому якщо минулорічне рішення парламенту Грузії про амністію трьох тисяч в’язнів, і серед них – звинувачених у шпигунстві на користь Росії – ще могло сприйматися як емоційний крок переможців на виборах, то нові, вже цьогорічні кроки та жести уряду Іванішвілі такими не є.

От, скажімо, міністр з питань реінтеграції країни Паата Закарейшвілі називає абхазьких та південно-осетинських сепаратистів «сторонами», з якими слід підписувати угоди – потім коментує ці свої слова – мовляв, вони тільки «риторичні», не мають правового статусу. Міністр юстиції Теа Цулукіані заявляє – нам треба швиденько ухвалювати закони (в тому числі, до речі, і стосовно змін до Конституції), тому немає часу чекати щодо них висновків Венеціанської комісії…

А прем’єр іде далі за свого міністрів – заявляє, що найкращу модель зовнішньої політики на Кавказі вибудувала Вірменія – член промосковського військово-політичного блоку ОКДБ; Вірменія – це країна, де розташована єдина сьогодні в регіоні російська військова база; раніше такі бузи були й на території Грузії (не рахуючи Абхазії та Південної Осетії), але Саакашвілі домігся їхньої ліквідації. І, ясна річ, у війні з Росією у 2008 році вся провина главою уряду Грузії покладена на президента. А потім, приїхавши у Давос, у виступі на Всесвітньому економічному форумі перед солідною аудиторією Іванішвілі безапеляційно наголошує: мовляв, відзначена впродовж останніх років впливовими аналітичними агенціями світу легкість ведення бізнесу в Грузії перебільшена, рейтинги розходяться з дійсністю.

Але не бійтеся, ця сьогодні у Грузії погане бізнес-середовище, ми попрацюємо й у майбутньому (терміни не названі) все стане добре… Така собі антиреклама власної держави, якщо не більше. Хтось із експертів реагує на це так: мовляв, він же недосвідчена ще у політиці людина, минеться… Мільярдер, який зробив свої гроші у Росії, де бізнес от уже понад десятиліття контролюється чекістами – це новачок у політиці, необережна у словах людина?!

Натомість Іванішвілі удостоївся короткої розмови у Давосі із російським прем’єром Медвєдєвим, за підсумками якої обидві сторони висловили «тверду надію на плідне співробітництво». Чи відбулася б така зустріч і чи йшлося б про «тверду надію», якби уряд Грузії вже не відмовився, поки що неофіційно, від планів вступу до НАТО? Точно поки що невідомо, але дуже показовою є відставка заступника міністра закордонних справ Ніколоза Вачнадзе, котрий публічно заявив, що йде з посади на знак протесту проти зміни зовнішньополітичного курсу держави; не менш показовим є й те, що Іванішвілі відправив у відставку з посади віце-прем’єра Іраклія Аласанія, котрий вважається прозахідним політиком (іншим прозахідним політиком в уряді Грузії є сестра дружини Аласанія, міністр закордонних справ Мая Панджикідзе). Щоправда, Іраклій Аласанія залишився міністром оборони, але чи надовго? І чи не піде Аласанія сам у відставку у разі визнання урядом Абхазії як «сторони конфлікту» (а натяк на це Іванішвілі озвучив), оскільки його батько у 1993 році потрапив у полон до сепаратистів і був ними вбитий?

Ба більше: в останні дні у Грузії вибухнув гучний політичний скандал після того, як з’явилися повідомлення про те, що Москва і Тбілісі уже розпочали переговори про повернення кавказької держави до СНД. Згадана вже міністр закордонних справ Мая Панджикідзе заявила: «Наш напрям європейський. Єдиний союз, до якого приєднається Грузія, - Євросоюз, і єдиний військовий політичний альянс, до якого вступить Грузія - НАТО». А на запитання, «наскільки реально і чи можливо буде побачити Грузію в СНД», Панджикідзе відповіла емоційним вигуком: «Виключено!». Спікер Давид Усупашвілі, у свою чергу, заявив, що ніяких планів щодо СНД Грузія не будує, раптом же така ідея десь тихенько виношується, то її автори «можуть донесхочу думати і мріяти на цю тему без мене». Ту ж позицію підтвердив і перший заступник голови МЗС Грузії Давид Залкаліані: «Я офіційно заявляю, що жодні переговори з російською стороною з приводу повернення Грузії до СНД не точаться… Ми не раз підтверджували наш зовнішньополітичний курс – це Євросоюз і НАТО». Але водночас Залкаліані залишив без відповіді запитання журналістів, чи має намір МЗС Грузії подати російській стороні ноту протесту за поширення невірної інформації…

Утім, що це я все про Грузію та про Грузію, а треба ж – про вітчизняних лівих мудрагелів, для яких Саакашвілі був тираном, а виграш на виборах опонентів його партії – народною революцією; як там вони сьогодні?

А вони вже зо два місяці як мовчать… І це трохи тішить.

Нагадаю, колись Володимир Ілліч Ульянов-Ленін зронив знаменну фразу про «корисних ідіотів», поширених серед політиків й інтелектуалів європейських держав, - мовляв, ця публіка охоче нас підтримуватиме, що би ми не робили, і радо продасть нам мотузку, на якій ми їх повісимо. Йшлося саме про ліву (не збільшовизовану) й ліволіберальну публіку, зачаровану на Схід; про публіку, яка бачила в Москві майбутнє втілення ідеалів усепланетної мрії про досконале суспільство та гармонійну людину. Вистачало таких політиків та інтелектуалів і серед тодішніх українців – як на Наддніпрянщині, так і на Галичині. Здавалося б, відомі всім події ХХ століття мали незворотно вилікувати і вітчизняних, і західноєвропейських, і американських фанатів «золотоголової та червонопрапорної Москви». Але ні! На зміну минулим поколінням «корисних ідіотів» прийшли нові – на щастя, далеко не такі чисельні, як раніше, але галасливі та подекуди вельми впливові.

Для цієї публіки Міхеїл Саакашвілі, котрий посмів зробити вибір на користь «зажерливого капіталізму» і начхати на «братерство народів», і виглядав, і виглядає нині, переконаний, монстром. Але, з іншого боку, Іванішвілі вже наочно засвідчив невиконання своїх «соціалістичних зобов’язань», узятих на виборах – комунальні та інші пільги не запроваджені, «роздача слонів» у вигляді матеріальних цінностей, обіцяна народові, не відбулася, і власний мільярд доларів у розвиток сільського господарства (і про це ішлося!) чинний прем’єр Грузії чогось не поспішає вкладати… Та й масштабна амністія кримінальним злочинцям навряд чи когось із хоч трішечки притомних людей надихає – надворі не кінець 1920-х, коли гриміли Микитенкові «Вуркагани» і коли подібна публіка офіційно вважалася «соціально близькою»…

Можливо, навіть «золотосяйна Москва» в уяві лівої публіки трохи пригасла через дії російської влади впродовж останніх місяців…

Проте, боюся, що вмілі ляльководи з обслуги «кремлівських чекістів» ще не раз використають «корисних ідіотів» у своїх інтересах. Бо ж, на жаль, ліва та ліволіберальна публіка надто вже лінива і недопитлива. А тим часом, якби вона уважно читала свого улюбленого Маркса, то аплодувала б Саакашвілі, оскільки той розв’язував у межах Грузії історичну задачу капіталізму: по-перше, зробити так, щоби праця за межами абсолютно необхідного для життя стала «загальною потребою», по-друге, наблизити час, коли «всезагальне працелюбство розвинеться як всезагальне надбання нового покоління». Але, схоже, це (як і багато чого іншого) грузинам доведеться починати спочатку…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено