Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 березня, 2013

Шекспір як еталон сучасності

Вільям Шекспір, подібно до свого сучасника й колеги Крістофера Марлоу чи то до Нікколо Макіавеллі, здається, був перетворений на символічну модель, у межах якої ми сприймаємо й інтерпретуємо себе та навколишній світ.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (273)
від 31 січня, 2013

Нам не обійтися без нього, коли зустрічаємось із проблемою зла – в її класичній формі або сучасному вигляді. Без його сонетів і п’єс неможливо розглянути психо- й соціогенез сучасних почуттів та відчуттів, зокрема кохання і дружби, на відміну від традиційних форм нашого світосприймання та здатності людини будувати взаємини. Тож не дивно, що такі нинішні поняття, як відданість, близькість і приватність, оцінено й детально розглянуто в політичному світі єлизаветинських драматургів.

Шекспір не лише видається дивом свого часу; він є для нас загадкою і важливим критерієм світогляду. Чи існував він, чи був автором творів – другорядне питання, з огляду на його дивовижне глибоко сучасне сприймання людської реальності, символом і уособленням якої він став.

Трактування Шекспіра Шиллером і Ґете промовисто відображає світоглядний конфлікт епохи Фрідріха Великого й письменників-штюр­мерів, коли принципи освіти й культури превалювали над принципом цивілізації того періоду, в якому соціальні та моральні поняття формувалися на основі протиставлення напівфеодального й сучасного світоглядів.

Ставлення Льва Толстого до Шекспіра промовисто відображає зіткнення протилежних видів критичного дискурсу, або східного й західного підходів, – насамперед до інтерпретації сучасності. Водночас сприймання його Зіґмундом Фройдом – суперечливе й дуже важливе відображення проблеми, яку ставить великий англієць перед нинішнім світом, що, попри свій егалітаризм, не позбавлений елітарних інтерпретацій.

Виходячи далеко за межі ренесансного осягання реальності, Шекспір у «Гамлеті» пропонує не лише ідеал la mente audace (ісп. «сміливе мислення»), що веде до формування безстрашної душі сучасного героя, який думає і діє одночасно або якому вдається поєднати міркування з учинком; окрім того, драматург має надзвичайно модерну ідею – що прагнення до нерозуміння навколишнього світу йде пліч-о-пліч із прагненням до його розуміння; що релігійні й еротичні почуття можуть з’єднуватись у ціле; що у владі є щось глибоко еротичне, а у близькості – дуже владне; що ми схильні казати несказанне й мислити про немислиме; що дозволяємо іншим обманювати нас або самих себе, адже правда для нас нестерпна. У цьому Шекспір перевершує і випереджає Фройда.

Так, у «Гамлеті» поява індивіда може віщувати «шлюб» думки й дії. Цей ідеал безстрашної душі, створений гуманістами доби Ренесансу, очевидно простежується в тому, що принц перехитрував своїх зрадливих друзів Розенкранца та Ґільденстерна й позбувся їх. Однак прихід сучасного індивіда може віщувати зворотну тенденцію – «розлучення» думки й дії, як це було у випадку Гамлета. Саме це й зумовило його поразку, щоправда, політичну, а не моральну, – смерть.

У багатьох випадках слова Шекспіра винятково актуальні. Він наш сучасник, з огляду на його здатність передбачати людські драми – політичні та екзистенційні. Достатньо згадати, наприклад, що твір «Отелло» розповідає, окрім іншого, про новий вид страху перед успішністю (в Італії та Англії) представників віддалених країн і суспільств, котрі кардинально різняться від місцевих жителів. Це дозволяє усвідомити, наскільки подібними до реалій сьогодення були переживання і проблеми шекспірівської епохи.

Отже, страх перед Іншим, що здатен стати одним із нас, від самого початку жив у суспільстві. Це промовисто нагадує нам про драми ідентичності в Європі ХІХ століття. Згадане почуття породило визначних особистостей, котрі мали свої біографії за витвори мистецтва, формуючи власний образ і дивовижно пристосовуючись до життя в суспільствах, що тривалий час були їм ворожі. Отелло й Шейлок – це дивовижні передвісники появи таких героїв сучасності, як Бенджамін Дізраелі й Карл Маркс. У зв’язку з цим варто згадати геніальний нарис Ісайї Берліна про два види єврейської ідентичності, найкраще втілені двома останніми.

Шекспір, краще за будь-якого іншого поета і драматурга, розумів, що вибір між другом та інституцією/загальноприйнятою практикою може бути так само драматичним, як вибір між коханою людиною і кланом. Альбер Камю якось зазначив, що шанує правосуддя, однак хотів би захистити від нього свою матір. Чи не було в Шекспіра тієї самої болісної дилеми – у випадку з Ескалом, герцогом Веронським, який мав зробити вибір між другом свого родича Меркуціо, який помстився за вбивство кузена, й законом Верони?

Чи не опиняємось ми в цій шкурі щоразу, як маємо обирати між некомпетентною державою з її недосконалою судовою системою та сміливою і доброчесною людиною, яка порушує закон?



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено