Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 лютого, 2013

Чому я не вірю лідерам опозиції

Торік мовний Майдан в Українському домі був започаткований приблизно сімома народними депутатами від групи «За Україну!», які подолали його сходи, розгорнули лежаки та зав’язали хустки на лобах, гордо заявляючи: «Голодую!»
Матеріал друкованого видання
№ 5 (273)
від 31 січня, 2013

На жаль, опозиціонери надали новий зміст концепції голодування, міняючи його на недоїдання доти, доки зацікавлені мас-медіа. Частина цих депутатів зникли через кілька годин після появи на публіці й телеекранах. Деякі навідувалися час від часу, як до фуршетного столу, подивитися, що там новенького. Не хочеться, щоб політики вмирали від голоду, але також не сприймається, коли серйозний інструмент громадянської непокори перетворений на дешевий піар.

Роль, яку відіграли опозиціонери в голодуванні 2012 року, – це приклад того, як вони взагалі підходять до політики: банальні короткострокові маневри, які передбачають мінімум ризику й шкоди для себе і спрямовані на можливість засвітитися перед відеокамерами. Є винятки з того правила, що народні депутати не готові жертвувати собою. Але здебільшого ми маємо касту осіб, яка зовсім відірвана від життєвих реалій і проблем українського суспільства.

З часів помаранчевого повстання, коли став ходити на мітинги за участю лідерів опозиції і слухати їхні промови, я готовий надати свою фізичну присутність, але не довіру до так званих лідерів. Знаючи мене як журналіста, ці політики рідко ставилися до мене більше, ніж до рупора чи мікрофона, – лише щоб кинути якісь порожні фрази, але ніколи не дозволяючи мені підійти занадто близько, щоб я побачив, ким вони є насправді. Та й не треба. Вже розумію, що багато з них – це пусті душі, які відчайдушно прагнуть засвітися біля прожектора. Вони не відповідають з гідністю, тому що багато з них продали її давно, ще коли стали членами комсомолу чи вчинили першу крадіжку (але не останню) з державного бюджету. І навіть ув’язнення чи знущання над Тимошенко не спонукало їх реагувати гідно, тому що вони цього не вміють. Вони розгублені, бо не мають моральних цінностей, які дали б їм орієнтир.    

Щоби заслужити довіру і підтримку людей, вони думають, що не поїсти впродовж кількох днів і участь у бійках – цього достатньо, щоб надихнути десятки тисяч українців, які щодня борються з агресивними правоохоронцями, терплять знущання від бюрократів і потерпають від вибіркового правосуддя.

Але чи варто ризикувати дістати кийком по ногах, що вже стало стандартною практикою, чи сльозогінним газом в обличчя заради таких опозиціонерів, як Арсеній Яценюк, які міняють партії й «ідеології», як пару взуття? Або заради народного депутата Віктора Пинзеника, ще одного міняйла, який найбільше запам’ятався як міністр фінансів і який утік з уряду в критичний момент, коли над країною нависла загроза фінансового краху? Або взагалі за цілий виборчий список УДАРу, який був сформований за стандартним шаблоном: зірки у першій п’ятірці, «темні» багатії сховані глибше.

Натомість від політиків-опозиціонерів чути фрази: «Ми нічого не можемо робити, доки ви не вийдете на вулиці!». А хіба вони прийшли на вулиці, де живе простий народ? Бо там вони знайшли б багато роботи. Після виборів у жовтні не видно жодної громадської приймальні відкритою чи рекламованою в Києві.

Від 2010 року опозиція не організувала національної чи локальної мережі малих та середніх підприємців для лобіювання їхніх інтересів. Жодної національної мережі, щоб боротися з корупцією в податковій чи пожежній інспекції. Жодної локальної організації, спрямованої на реформування ЖЕКів. Тільки неефективний Комітет опору диктатурі із загальними цілями.

Позиція більшості лідерів опозиції фактично така: ви організуйтеся в громадські організації власним мізерним коштом, ризикуйте вашим здоров’ям у боротьбі за елементарні потреби і ще вийдіть на майдани, щоб боротися за нас, політиків, бо ми ж опозиція, а ми й далі літатимемо до Давосів, на далекі острови, хвастатися нашою засмагою перед камерами, веселитися на хохляцькому «95 кварталі». І як вони плачуть, коли не дозволено їм прийти на ці цирки на дротах, де роль дресирувальника відіграє Шустер або Кісєльов! Вони отримали б набагато більше політичних дивідендів, якби вклали стільки зусиль у розвиток партійних організацій, громадських рухів.

Винятком є поки що «Свобода». Навіть після виборів свободівці-народні депутати – активні учасники акцій протесту. Але, всупереч поширеній думці, високий результат «Свободи» на жовтневих виборах був не так реакцією проти політики Партії регіонів, як протестом проти неефективності «Нашої України», «Батьківщини». Тож «Свобода», вочевидь, і далі залишилася б маргінальною, якби ці політсили виконали свою роботу, яка від них вимагалася.

Після виборів опозиція намагалася організувати довгостроковий масштабний протест біля ЦВК, і знову без успіхів. Майдан(чик) із кількох тисяч протестувальників, які зібралися 5 листопада зранку, порідшав до кількох сотень увечері. Представник «Батьківщини» Олег Медведєв витріщав очі на бульвар Лесі Українки в занепокоєнні: «Де люди?» – питав він. – Без них ми нічого не зможемо зробити».

Так, люди потрібні, тому що опір неможливий без них. Але час лідерам опозиції запитати себе: «А ми людям потрібні?»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено