Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 січня, 2013

Як мене Янукович не всиновив

Ех, не повезло мені. Не народився я там, звідки родом найбагатші люди країни. Там, правда, і найбідніші зосередилися, так що ще невідомо, куди б я потрапив. Але мрії залишаються мріями. Колись, почувши у фільмі «Президент. Початок шляху» задушевні слова Таїсії Повалій, звернені до Найяснішого: «ви можете бути батьком для всіх нас, для всіх українців, для всіх людей, які живуть тут», – я не стримався, щоб не написати скромного листа щастя.

«Дорогий Вікторе Федоровичу. Я круглий сирота. Усиновіть мене, а я вам на старості і склянку води подам, і Межигір’ям заопікуюсь. Обіцяю, що і Люся без води не лишиться, а синам вашим передачу регулярно буду носити№. І внизу дописав: «Жду одвіту, як соловей літа».

І що ви думаєте? Жодної реакції. А шкода. Бо якби всиновив, я б спробував свого дорогого Татуська напоумити. Я б пояснив, що життя людині дається один раз, і варто подумати про те, що залишиться по ній. Яка пам’ять у народі.

Я б йому, оперуючи цифрами, картами і якомога доступнішими словами, не виключаючи і звичної серед проффесорів лексики, пояснив одну просту річ. Електорат, який привів до влади регіоналів і комуністів, тихенько і невмолимо вимирає. Бажаючих впасти на груди матушкє Расєє усе менше навіть серед етнічних росіян. Російська інтелігенція України зовсім не мислить так, як Калєснічєнка, Лєвчєнка чи – прости Господи – Богословська.

– То як ви гадаєте, Татусю, – сказав би я отак запанібратськи, прогулюючись із ним по президентській резервації, – що про вас напишуть у майбутніх підручниках, коли вже не буде на світі ані вас, ані дорогого Діми? Чи не страшно вам, що ваші онуки і правнуки будуть читати про вас винятково, як про людину, яка грабувала Україну і з усіх сил її русифікувала?

По цих словах він обніме мене, заплаче і розповість, за яке саме місце тримають його у Кремлі, шантажуючи документами про бурхливу молодість. А я скажу йому... Так-так, скажу:

– Та плюньте! Тільки-но ви повернетеся до них задом, а обличчям до народу, розженете зграю шакалів, які оточили вас, повернете вкрадене, вам усе й вибачать. Наш народ усім вибачає. Наш народ дуже любить блудних синів. Навіть більше, ніж тих, що не блудили. Полюбив же він Марчука і Ющенка, і Юлю полюбив...

При згадці про Юлю, обличчя Татуська неодмінно позеленіє.

– То це ж тоді її випустити треба? І Луценка?..

Уявляю собі це дуже яскраво. Оце він бере наливає собі сто грамів, закусює соленим огірочком і жує в задумі. Що він жує? Думаєте огірочок? Ні, він думки свої жує.

І бачу я, що не вдасться мені порятувати його блудної душеньки. Каратися вона буде по усіх майбутніх шкільних підручниках в розділі «Вороги України», а дітки будуть йому домальовувати тарганячі вуса, чортячі ріжки і чорну пов’язку на одному оці. І не з’явиться його одухотворена мармиза на жодній банкноті. І не буде вулиць його імені. Навіть шахт. Навіть копанок.

Так що добре, що він мене не всиновив. А то такий татусьо – собі дорожче. Це як «Титанік». Мало того, що сам на дно іде, то ще й вир довкола себе закрутить.

Але я все одно не можу допатрати: ну чому це такий тяжкий тупий предмет? Навіть Кучма не додумався, аби підручники узгоджувати з Росією. Усе відбувається за сценарієм Д. Медвєдєва, коли ще він був президентом, про недопустимість переписування історії «в угоду тем или иным государствам, которые сейчас находятся в стадии развития, формируют свою национальную идентичность».

Це ми формуємо ідентичність!

Так що зникнення з підручників бою під Крутами та мовчок про геноцид під час Голодомору – тільки квіточки. Днями надійшла свіжа новина про підчищання вступних тестів. Далі дізнаємося про те, як добре було нам жити в єдиній країні, яку погані дяді так злочинно розвалили.

Але так по-правді, то реформатор Діма давно вже не тільки дешевий клоун, але й дорогий флюгер. 15. 05. 2003 р. Верховна Рада визнала Голодомор актом геноциду. А напередодні віце-прем'єр-міністр Д. Табачнік, виступаючи у Раді, проникливо волав: «Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість».

Ай вей! Але то ще не все. Теперішній голова Інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко тоді ж таки наїхав на Діму і розкритикував його за те, що Голодомор назвав Голокостом, бо це в нього викликало асоціації пов’язані «с ролью еврейства в тех зловещих событиях. Представители этого этноса, как известно, занимали достаточно заметное место в карательных органах и при этом были далеко не посторонними наблюдателями трагических процессов. О чьих-то желаниях выставить счет российскому народу — правонаследнику СССР — за трагедию 1933 года докладчик вспомнил, а относительно других — промолчал. Возможно, не случайно?»

Після цього на Солдатенка уже напосілися євреї і звинуватили його в антисемітизмі.

А зараз ця солодка парочка любенько собі співпрацює на полі послідовного нищення національної пам’яті. Ідилія одначе.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено