Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 лютого, 2013

Як завоювати Депардьє?

Жерара Депардьє вважають символом Франції, і недарма. Прикметно, що у фільмі Бернардо Бертолуччі «1900», який став класикою, він зіграв разом із Робертом Де Ніро
Матеріал друкованого видання
№ 4 (272)
від 24 січня, 2013

Жерара Депардьє вважають символом Франції, і недарма. Прикметно, що у фільмі Бернардо Бертолуччі «1900», який став класикою, він зіграв разом із Робертом Де Ніро. Обидва актори були тоді досить молодими, обидва згодом стали справжнім уособ­ленням свого покоління, обидва реалізували себе як символи своїх країн – однаково талановиті, харизматичні, різнопланові, однаково прекрасні в комедійних і драматичних ролях. Обидва заворожують своєю таємничою усмішкою – теплою, грайливою і незабутньою. Обидва здатні передати образ без слів – виключно очима й мовою тіла.

Однак обидва виявились досить непростими людьми. Якось, переглядаючи на американському кабельному телепрограму Джеймса Ліптона – зустріч студентів і викладачів із Робертом Де Ніро в Новій школі соціальних досліджень (Нью-Йорк), – я раптом подумав, як некомфортно й ніяково йому під час інтерв’ю. Замість невловимого й непередбачуваного образу, майстерно створеного одним із найвизначніших кіноакторів постбрандовської епохи, я побачив знуджену і стомлену людину, якій немов відібрало мову.

Майже те саме стосується й Депардьє, заскоченого поза межами його магічного акторського кола. Народна мудрість навчає: тим, хто ще не вегетаріанці, краще не знати технології виготовлення сосисок, а переконаним демократам бажано триматись подалі від кулуарів демократичних установ. Ця теорія, очевидно, поширюється й на нового громадянина Росії – мсьє Жерара Депардьє. Справді, іноді краще не знати всіх деталей про об’єкт нашого поклоніння. Нібито невинний епізод буденного життя може знищити всі наші сентиментальні фантазії про шляхетну душу культурної еліти.

Для чого взагалі було Депардьє це нове громадянство? Ляпас своїй країні чи радше президентові Франсуа Олланду, бо той дивився звисока на сердиту, сувору та ображену ікону французького кіно? Солодка помста урядові, що хотів стягнути 75-відсотковий податок із працелюбної і талановитої, а отже, багатої та безтурботної зірки? Прим­хливість знаменитості, звиклої до спілкування з лідером держави, який понад усе прагне вислужитися перед уособленням французького духу свободи й щедрості – un homme qui rit (людиною, що сміється)?

Або ж: це Москва показала політичний середній палець Парижеві – давньому суперникові й предметові захоплення? Публічне «пошел на…» президентові Франсуа Олланду, який укотре нагадав істину: скрупульозні й педантичні французькі ліві завжди набагато більше дратували Кремль і заважали йому, ніж прагматичні й готові усе пробачити праві з їхньою Realpolitik?

Якщо придивитись уважніше, стає очевидним, що фарс із громадянством Депардьє – це якась вистава для наївної аудиторії. Поза сумнівом, це був здобуток для пропагандистської машини РФ. Адже найвизначніший французький кіноактор вирішив прийняти її паспорт і громадянство, вихваляючи тамтешню «стару демократію» та сіючи сумніви серед політичної опозиції. Це не лише тріумф цинічної піар-кампанії Владіміра Путіна, а ще й удар, завданий гордості Франції, в якої забрали її символ і перетворили на карикатуру. Хоч би яким був культурний рівень кремлівського лідера, він досить добре розумів, що Депардьє зі своїми дурощами став політичним клоуном в очах російської інтелігенції та колег із РФ.

Однак справжня причина фарсу в іншому. Напруженість у відносинах між Росією і Францією зросла спершу після успішної угоди щодо вертольотоносців Mistral, а потім після антимонопольного натиску Єврокомісії, спрямованого насамперед проти російського енергетичного гіганта Газпрому – джерела фантастичних прибутків Путіна та його оточення. Інакше ВВП ніколи не наважився б насміхатись із країни, яку давно вважав ключовим учасником політичної осі Москва – Берлін – Париж у справі протистояння  присутності США в Європі. Ця вісь досить добре запрацювала на чолі із трійкою старих друзів – Путіним, Шредером і Шираком. Тож ляпас Франції, вочевидь, був не чим іншим, як відплатою за зміну моделі, яку Москва вважала своїм успіхом у геополітиці.

Згадаймо ідею Карла Поппера щодо теорії змови, початки якої він простежив у гомерівській «Іліаді». Згідно з ним, сутність змови – у нашому наївному переконанні, ніби це ми розв’язуємо війну проти ворога, боремося за визволення країни чи мстимося за союзників, але правда в тому, що хтось інший – куди могутніший – використовує нас як знаряддя для війни, і логіка цього іншого неосяжна для нашого розуміння. Саме так трапилося в «Іліаді»: конфлікт між двома таборами олімпійських богів переростає в руйнівну зваду між смертними, а саме греками й троянцями через прекрасну Єлену, дружину спартанського царя Менелая, яку викрав Паріс.

Це не означає, що мсьє Депардьє є лише маріонеткою в могутніх руках якогось таємного змовника-ляльковика, однак подібність давньогрецької міфології та сучасної політики – зовсім не фантазія. Бідні актори… Вони лише люди. «Декотрі – розумні, а декотрі – якісь інші», якщо говорити словами пісні чудового рок-гурту Genesis. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено