Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 січня, 2013

Блиск і убозтво політичної філології

Російський телеканал НТВ почав транслювати громадсько-політичну передачу «Реакція Вассермана».
Матеріал друкованого видання
№ 4 (272)
від 24 січня, 2013

Зрозуміло, це не пов’язано з венерологією і лікуванням тієї хвороби, яку після подорожі Колумба до Нового світу в Іспанії тривалий час називали «французькою», а натомість у Франції – «іспанською». На НТВ у цій програмі обговорюють нагальні суспільні проблеми сучасної Росії. Солодка парочка ведучих складається з російського націоналіста Єґора Холмоґорова і Анатолія Вассермана, який скромно називає себе «ерудитом». Він колишня «зірка» різноманітних радянських КВК і вікторин, але згодом став радником мера Москви Юрія Лужкова з питань України (знаючи політику Лужкова, можна уявити, що Вассерман йому радив), напевне, через своє одеське походження.

Дует Холмоґоров – Вассерман оспівує Російську імперію і Радянський Союз, закликаючи повернутися до тих «блаженних» часів. Для Холмоґорова Вассерман – своєрідна індульгенція, охоронна грамота від будь-яких звинувачень в антисемітизмі, а для Вассермана Холмоґоров – живий сертифікат для певних російських кіл, що він є своїм, правильним. Ось так удвох вони працюють на інтереси імперії, що відновлюється.

Однак цікаво, що в той самий час, коли російський націоналіст (за його ж публічними заявами) Єґор Холмоґоров бере собі в союзники і партнери Анатолія Вассермана, нардеп від ВО «Свобода» вправляється у написанні й вимовлянні слова «жид». Прикро, але російські націоналісти в одному випадку виявилися розумнішими, ніж наші… Свободівці надмірно заглиблюється у філологію всупереч логіці сучасної політики.

Справді, в українській мові, як і в інших слов'янських (за винятком російської), слово «жид» ніколи не мало образливого значення, будучи слов'янською вимовою німецького «юде» – іудей, людина, яка сповідує іудаїзм. Львівський єврей-вихрест і видатний письменник-фантаст Станіслав Лем написав польською мовою книжку про Голокост, назва якої звучала як «Філософія жидобойства», себто євреєвбивства. Міністр праці в уряді Симона Петлюри Соломон Гольдельман, перебуваючи в еміграції, написав книжку «Жидівська національна автономія в Україні». Не вбачали в цьому слові нічого скандального інші керівні діячі УНР єврейського походження: Арнольд Марголін, Моше Зільберфарб, Пінхос Красний… Навіть дотепер деякі євреї Західної України сприймають це слово цілком спокійно.

Якщо слова «іудей», «жид» описували конфесійну, релігійну належність людини, то слова «євреї», «гебреї» – кровне, етнічне, расове походження. В Російській імперії єврею варто було хреститися, щоб він позбувся всіх проблем з дискримінацією. Щойно він ставав православним, для імперії переставав бути інородцем. У нацистській Німеччині єврей міг скільки завгодно навертатися до протестантизму і католицизму – його це не рятувало, бо для нацистів головною була расова належність, а не конфесійно-культурна.

Отже, суто філологічно жодного антисемітського змісту в українській мові слово «жид» не має. Але то філологія. А крім неї є ще політика, що вимагає не заплющувати очі на факти, а вони такі: абсолютна більшість наших єврейських співгромадян і співвітчизників навчалися російською мовою, виховані на російській культурі і традиціях, де слово «жид» є однозначно образливим і принизливим. При цьому у багатьох українців викликає обурення те, що їх нібито змушують зрікатися в ім'я політкоректності норм української мови. Проте за хутором Михайлівським завжди знайдеться чимало «фахівців», які доведуть, що у словах «хохол» і «малорос» немає нічого образливого, вони цілком відповідають нормам російської мови і тому українців слід називати саме так у «кращих «традиціях Російської імперії.

Елементарна добропорядність вимагає від нас називати народ так, як він сам того хоче, щоб його називали, і тоді ми матимемо моральне право не погоджуватися, протестувати проти неналежних назв, що накидатимуть.

Видатний борець за створення держави Ізраїль і водночас симпатик українського визвольного руху Владімір Жаботинський дав добру пораду євреям, яка також може бути дуже корисною українцям: «Я радив і раджу єврейству Півдня дуже і дуже зважити на те, що українці-піонери (себто перші, хто свідомо визнав себе українцями. – Авт.) вбачають в обрусілих євреях головних русифікаторів міської України. Але чому треба з цим рахуватися? Аж ніяк не тому, що обрусілий єврей у Полтаві не має морального права розмовляти, читати й слухати драму по-російськи. А тому і лише тому, що керівні партії національного українства визнають право на єврейську національну культуру. Протестуючи проти обрусіння євреїв, вони не вимагають від нас перетворитися на малоросів і вітають кожний проблиск націоналізації єврейства. Ця позиція цілком коректна. Ці люди – щонайменше тепер – розглядають нас як рівноцінний народ. Ці люди будують свої взаємини з нами – щонайменше тепер – на ґрунті добросусідського співжиття. А коли йдеться про добросусідські взаємини, тоді слід і дуже слід рахуватися з тим, що для доброго сусіди є не приємною чи незручною така моя дія, на яку я маю цілковите моральне право».

Слово «жид», у якому з мовного боку немає нічого поганого, є неприємним і незручним для наших єврейських співгромадян, з якими нам разом розбудовувати і захищати Україну. І тому треба піти на філологічні поступки, що будуть аж ніяк не найбільшою жертвою на вівтар вільної України...

Мене давно дивує схильність наших політиків легко і без особливих емоцій здавати справді доленосні речі, як-от мову (закон Ківалова –Колесніченка), територіальну цілісність і незалежну геополітику (Харківська капітуляція), не помічати справжніх проблем українського суспільства (монополізація книжкового ринку російськими гравцями, відсутність українського культурного простору, свідоме витіснення з медіа-ринку україномовних ЗМІ тощо) і водночас демонструвати ослячу впертість в абсолютно маргінальних питаннях. Зараз, коли Україна балансує над геополітичною прірвою, ми сперечатимемося про слова? Як ставитися до партії, що бачить перед очима пастку і тупо туди лізе?

Різні сили в Україні та поза її межами намагаються маргіналізувати і дискредитувати ВО «Свобода», представивши його суспільству як примітивних, провінційних хлопців, здатних лише закликати до вигублення «жидів, ляхів та москалів». Невже це не зрозуміло? А вони бавляться філологією, хоча суспільство чекає від них насамперед твердої, мудрої й ефективної політики, позаяк саме від неї залежить доля України, а не від безвідповідальної гри у назви… Принциповість треба проявляти там, де справді йдеться про принципи. А то у Верховній Раді «піаністи» знову почали масово голосувати чужими картками, а «Свобода», заклопотана філологічними питаннями, чомусь не може довести справу наведення конституційного ладу у сесійній залі до ладу…

Читайте також: Лови на слабких



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено