Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 квітня, 2010

Тіні забутих предків

Якщо група політиків замінює формальні механізми держави системою взаємодії "за поняттями", це повертає Україну в первіснообщинний лад
Матеріал друкованого видання
№ 14 (127)
від 9 квітня, 2010

Почну здалека. Років 15 тому мені потрапило на очі дослідження російських етнографів, що займалися тюремною субкультурою. Виявилося, вся система стосунків серед ув’язнених «на зоні» з її специфічною
ієрархією, звичаями, побутом, відомими нам головним чином із табірного фольклору та вторинного, штучного «шансону», склалася впродовж останніх 70 років (на момент написання праці). До того ніякого поділу на категорії серед зеків не було. Її не фіксують ані протоколи Департаменту поліції, ані судова хроніка, ані Достоєвскій («Записки з мертвого дому») з Чєховим («Сахалін») та Ґіляровскім («Трущобні люди»).

Переворот стався, коли в місця позбавлення волі – старі в’язниці й нові концтабори (це know-how включно з назвою, як відомо, належить радянській владі) поринула маса простих людей, ніяк не пов’язаних із кримінальним світом. Злочинне середовище розгубилося, втратило засади саморегулювання й було змушене терміново винайти адаптивні механізми. Ними став розподіл усіх ув’язнених на чотири категорії:
1) кримінальну аристократію, так званих злодіїв у законі, «паханів»; 2) дрібних злодюжок, «шісток»; 3) «мужиків» – переважно звичайних селян, що потрапили за ґрати випадково (або через пиятику, дрібну крадіжку, або внаслідок логіки «гуманної» карної системи); 4) «опущених», «півнів». Табірна адміністрація вибудові такої піраміди всіляко сприяла, бо це підвищувало керованість масою засуджених.

Дивно інше: нова ієрархія дивовижним чином відтворила... прадавню систему каст, яка в своєму первинному вигляді збереглася в Індії. Ті самі жерці, воїни, робоча сила (звісно, куди без неї) та «недоторкані», продукт примітивної соціальної санітарії. Зі, здавалося б, давно забутого минулого спливли навіть ритуали спілкування між кастами та механізм потрапляння з однієї в іншу. Наприклад, опинитися в «опущених» можна через випадковий фізичний контакт із речами, яких торкався інший «опущений». Усі, хто належить до світу зеків, свято дбають про дотримання правил навіть попри їхню позірну безглуздість. У 1960-ті роки минулого століття відбувся «східняк» злодіїв у законі з однією-єдиною темою на порядку денному: ухвалити, що «залізо не мажеться». Йшлося про серйозну проблему: в пересильних тюрмах неможливо відстежити, кому які місця належали серед попередніх мешканців камери, тому нари, на яких, можливо, спали «півні», урочисто визнавалися незаразними...

Ця екзотична історія є ілюстрацією одного актуального для нас припущення. Коли в будь-якому суспільстві складні зв’язки вищого за принципом організації порядку стали нежиттєздатними, негайно вмикаються еволюційно давніші механізми. Виявляється, їх не забувають. Навпаки, що більш архаїчні риси укладу, ментальності, то більшу, так би мовити, вірулентність вони мають. Де, в якому шарі підсвідомості, в якому відділі мозочку вони ховаються, не знає ніхто. Але щойно досконаліші соціальні зв’язки перестають працювати, правила забутих предків піднімаються на поверхню й починають визначати поведінку людських мас.

Припустімо, народ переконується, що вся ця ваша західна демократія з її розподілом властей, верховенством закону, виборними начальниками та найманими органами правопорядку ні фіга не працює. Тоді він вдається до стародавніх родоплемінних зв’язків – не тому, що він такий тупий чи зіпсований, а тому, що жити якось треба: заробляти на життя, турбуватися про безпеку, лікуватися, відпочивати, вирішувати щоденні майнові проблеми, самостверджуватися серед собі подібних.

Якщо група політиків остаточно позбавляє змісту формальні механізми держави, замінюючи їх системою взаємодії «за поняттями» й розподілом владного ре­­сурсу між членами кла­­ну, це повертає Україну не в середньовіччя – в середньовіччі (принаймні з XVI століття) тут жили за досить досконалим на той час законодавством, – а відразу в первіснообщинний лад. Стосунки нагорі відтворюються в найнижчій клітинці організму. Й уся країна починає функціонувати за новими-старими правилами: данину можна збирати стільки, скільки вистачить апетиту; краще відбирати, ніж працювати; брехати не можна лише своїм; якщо тебе хтось образив, звертайся до свого «даху» і т. ін. Це не якась там емоційна, істерична реакція, а відсторонений соціальний діагноз.

Родоплемінні стосунки по-своєму досконалі, але в них є одна вада: за їхнього панування дороги не ремонтуються, ліфти не працюють, банки банкрутують, а вулицями вночі небезпечно ходити. Й уся територія дедалі стрімкіше стає непридатною для подальшого існування.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено