Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 січня, 2013

Постноворічне, мрійливе…

Останнім часом я підсів на Джона Кея. Не на того, котрий новозеландський прем’єр, і не на того, котрий рок-музикант, а на того, що економіст-теоретик (професор Лондонської школи економіки), популяризатор (колонки в The Guardian, книжки) і… практик – той рідкісний випадок, коли ці компетенції збігаються.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (271)
від 17 січня, 2013

У Кея знайшов відповідь на запитання, яке не давало мені спокою з юності, коли ми всі були приречені на поглиблене вивчення Маркса – Енгельса – Лєніна, а саме: чому класична теорія цікавиться виключно процесами виробництва та обміну товарами й зневажає стадію їхньої розробки, концептування, дизайну тощо? Маркс обійшов проблему рішуче, заявивши: економіка розглядає лише вартості, щодо споживчих вартостей, то за них відповідає інша дисципліна – товарознавство. Мовляв, відчепіться. Геній не помилявся, він, як би так делікатно висловитися… абстрагувався.

У світлі того, що ми знаємо про нинішній світ, такі операції вже неприйнятні. Не вдасться вдавати, що чоловічий костюм із Savile Row дорівнює чоловічому костюму від Вороніна, ґрунтуючись лише на тому, що виготовлення обох вимагає приблизно однакової кількості людино-годин. І «Лада» не дорівнює «Тойоті». Ви купуєте не два погонні метри тканини, щоби вкритися від вітру, й не суму металевих деталей, а гарантію функціональності, надійності, передбачуваності й естетичного задоволення. А також, безумовно, ви купуєте оцінку вашого вибору іншими людьми, куди ж без марнославства. Сам процес виготовлення – це всього лише одна з ланок сучасної економіки, яка дістала назву «економіка послуг». Тепер зрозуміло, яка роль у ній відведена режисерові фільму, який зібрав у прокаті мільярд доларів, або офіціантці, яка приносить вам піцу.

треба навчитися продукувати не предмети, а ідеї

«Виробничий фетишизм – постулат про те, що виробництво є провідною діяльністю в економіці, а решта другорядна, глибоко вкорінений в людське мислення. Ідея, що реальне багатство становлять лише матеріальні об’єкти й тільки фізична робота є справжньою працею, найімовірніше, сформувалася в ті дні, коли економічна активність зводилася до пошуку їжі, палива й даху над головою». © John Kay.
У глобалізованому світі матеріальне виробництво стає мобільним, воно стрімко мігрує до країн зі сприятливою ресурсною базою, до речі, з переважно дешевою робочою силою, на місці ж, себто в країнах першого світу, залишається те, що пов’язано з унікальністю продукту. Якщо це сільське господарство, то або екологічно чисті харчі, або щось брендоване (шампанське з провінції Шампань, камамбер із Нормандії). Якщо це індустрія, то виробництва, пов’язані з технологічною культурою, яка накопичується поколіннями (авіадвигуни RR).

Антиглобалісти кажуть, що нічого загалом не змінилося, бо раніше буржуа експлуатували пролетарів, тепер країни першого світу експлуатують держави третього, і в цьому є частка правди. Втім, правдою є і те, що ніхто не заважає третьому робитися першим, як це буквально на наших очах відбулося з Південною Кореєю. Для цього лише треба навчитися продукувати не предмети, а ідеї.

Як усе це пов’язано з нашими реаліями? Безпосередньо. Або Україна бере участь у міжнародному розподілі праці, або зникає (перед тим короткий невизначений час протримавшись на дешевому прокаті й дешевих добривах). Якщо бере, то як кого? Як законодавця чи виконавця? Нині на це запитання важко відповісти без внутрішньої незручності. Який ще законодавець? Що ми можемо запропонувати світові, крім анекдотів про золотий унітаз? Боюся, навіть ця ніша не є вакантною, її давно заповнили африканські диктатори.

Є гіпотеза, що за умови нормального економічного клімату країна могла би скористатися своїми логістичними перевагами, тобто фізичною близькістю до європейських ринків. Чому б не виробляти тут… скажімо, європіддони? Адже везти їх морем з Азії дорожче, кваліфікації якоїсь надзвичайної не треба, а споживачів – повна Європа. Не вважаю якраз, що бути такою собі «європідсобкою» так уже ганебно, радше безперспективно. Особливо якщо на цій території донедавна вироблялися (й досі виробляються!) не найгірші у світі танки, літаки й ракети. Я не про те, щоби знову завалювати світ (до речі, якраз третій) якісною зброєю, а навпаки! Йдеться про здатність місцевих кадрів до складнішої та креативнішої діяльності, ніж та, до якої ці кадри, досі наявні, примушені актуальною політикою або її відсутністю. Інакше вони вже найближчим часом остаточно деградують: хтось вимре, хтось дебілізується, хтось поїде реалізуватися туди, до країн першого світу. Я вірю: не запізно. Інакше навіщо все це?
Перепрошую, що так мрійливо! Новорічні свята навіяли…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено