2 лютого, 2013

Під ковпаком безправ’я

Країна, у якій ми живемо, не така вже й унікальна. Таких є ще кілька на постсовєтському терені. І всюди свавілля правоохоронних органів така сама звичайна річ, як і брак елементарного правового захисту громадянина.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (270)
від 10 січня, 2013

Люди безправні, а ті, хто покликаний захищати людей, із правами. Якщо якогось міліціонера чи суддю й ловлять на хабарах, то це зазвичай дрібний чин, хоча зрідка трапляється і грубіша риба, а ось яка її доля і де вона опинилася після арешту – невідомо. Випадок із суддею Зваричем – виняток із правила, хоча й не ідеальний виняток, бо не сіли разом із ним решта «колядників», а дехто навіть піднявся ще вище.

Зате знаємо, де опинилися ті менти, які фальсифікували вибори в Мукачевому та президентські в 2004-му. Усі вони при ділі, усі на своїх хлібних місцях.

Усім відомо, що наркоторгівля і проституція зосереджені в руках міліції. Але що з того? Нічого ж у цьому напрямку не відбувається, жодного гучного процесу. Зате коли журналіст намагається проникнути у святая святих – чергову міліцейську годівничку, відразу скандал.

Ось днями міліція провела обшук у львівського журналіста Тараса Зозулінського, який виявив у своєму одязі підслуховувальний пристрій. Тривав він шість годин! Розкажіть про це комусь у Європі – іржатиме, як кінь, бо обладнання для швидкого виявлення радіоелектронних пристроїв справляється з таким завданням за лічені хвилини.

Але наші пінкертони здійснювали пошук підслуховувальних пристро­­їв за допомогою ліхтарика, викруток і ножа. Навіть Шерлок Голмс задля такого трафунку озброювався принаймні лупою. Про дедуктивний метод мовчу.

А після обшуку керівник цього унікального для ХХІ сторіччя загону РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області став вимагати від журналіста, щоб редакція добровільно передала йому той пристрій. Остання обіцяла ще напередодні, що зробить це лише після отримання слідчим відповідної санкції суду щодо вилучення цього важливого речового доказу. Той пообіцяв, що отримає відповідну постанову слідчого судді. Але комусь кортить вилучити речовий доказ якнайшвидше і без жодних документів. Тому слідчий став шантажувати журналіста і погрожувати, що міліція обшукає тепер уже всю редакцію. При цьому навіть застеріг, що таким чином її робота буде паралізована.

Чим же спричинена така запопадливість ментів? А все дуже просто, якщо нагадати, чим саме займався журналіст: розслідуванням трафіків наркоторгівлі. А в цій справі, схоже, усі ниточки якраз і тягнуться в міліцію.

Історія, зрештою, сягає ще глибше, коли пригадати таємничі постріли у вікна «Експресу». Досі міліція не відповіла на просте запитання, хто стріляв, хоча за траєкторією пострілу чітко зрозуміло, з якого вікна навпроти це зробили, а отже, можна й визначити, хто тоді в тій квартирі перебував. Але навіщо? Якщо сама ж міліція і була зацікавлена, щоб залякати «Експрес» та «Post-Поступ».

Але в 2004-му ми вже цей урок проходили, коли самі ж правоохоронці підпалили редакцію газети «Поступ». Тодішній начальник львівської міліції і зараз начальник. Щоправда, в іншій області. Бо що-що, а наше Сало не тоне.

Міліція також «кришувала» тривалий час мережу аптек у Львові, де торгували наркотиками. Їхніх власників посадили, а ось «криша» так і не постраждала.

Представники організації «Демократичний Альянс» зафіксували восени, як міліція у Львівській області вимагає хабарі з кожної вантажівки з буряками. Активістів побили, арештували, начальство відзвітувало, що порушень не зафіксовано. А в інтернеті ми чуємо свідчення звичайних людей, які бачили, як правоохоронці били активістів. І що? А нічого.

Безправ’я панує всюди і починається із самого кордону. Родичі моєї дружини приїхали з Росії до нас на Різдво на авто. На кордоні наш прикордонник цікавиться: «Помащь в афармлєніі дєклараціі трєбуєтся?»

«Ні, у нас нічого декларувати», – лунає відповідь.

Прикордонник іде геть, авто стоїть, час минає. Другий підходить: «Так трєбуєтся помащь ілі нєт?» Відповідь та сама. Авто стоїть. Час минає. Врешті так доколупали, що родич запитав, скільки треба дати за допомогу. 500 рублів. Дав. Побажали щасливої дороги і навіть не зазирали в багажник.

Я не кажу, що за попередньої влади було інакше. Усе було так само, але з меншим нахабством і не в таких розмірах. Бо якщо раніше відкати могли обмежуватися 10%, то тепер не менше як 30%.

Не було такого нахабства, відкритого вимагання хабарів на кордонах, не лупцювала якась там приватна охорона людей, не звірів «Беркут». Не було стільки рейдерських атак. Україна зараз перетворилася на справжній полігон, де відпрацьовують різні варіанти утримання влади. Посипалися, як із лантуха, підозрілі афери: дніпропетровські терористи, Мазурок, вбивство судді та його родини... Народ усе це сприймає зі скепсисом. І тільки влада не має жодних сумнівів.

А тому її реакція блискавична: дозволити обшукувати і вилучати, дозволити стежити й підслуховувати, озброїти... Залишається лише дозволити стріляти без попередження.