Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 березня, 2010

Образа

Депутат Калашников здаватиметься вчителем інституту шляхетних дівчат
Матеріал друкованого видання
№ 10 (123)
від 12 березня, 2010

З ким я найменше хотів би сперечатися, то це з колегою Віталієм Портніковим. Це журналіст, перед яким зазвичай хочеться зняти капелюха у німому здивуванні, як може стільки встигати одна-єдина людина. Але привід для суперечки все ж таки знайшовся. В одному з численних видань, із якими Віталій співпрацює, він висловився приблизно так: п’ять років тому на Майдані ніхто не переймався питаннями справедливості як такої. Інакше кажучи, нікому насправді не потрібна була законність, усім було потрібно лише одне: щоби президентом став Ющенко. Так ось, гадаю, що це неправда. Майданом рухала образа.

Ризикну вже всоте переспівати рефлексії ветеранів, які ще трохи й нагадуватимуть за жанром спогади учасників Великої жовтневої соціалістичної революції. Мовляв, «я Леніна бачив!» Але разом із тим не можу забути різниці у виразі облич представників двох таборів. Осередок біло-блакитних опонентів, зокрема, розташовувався зовсім поруч, на Європейській площі. Звісно ж, деякі цікаві звідти заходили на Майдан – просто з нудьги. В очі впадав разючий контраст навіть у кольорі шкіри: рум’яна, мало не засмагла в людей з одного боку й бліда, якась почорніла – з іншого. Авжеж, на помаранчевому боці стояли, особливо в перші дні, молодь і середній клас, які й харчуються краще, й за здоров’ям більше стежать. Волонтерів Януковича, за іронією, набирали поміж найбільш ображених, найбільш знедолених представників робітничих слобідок. Однак головне було все-таки в іншому.

Я не був за лаштунками й не знаю, як поводилися люди, яким принесли перемогу на тарілочці, але добре пам’ятаю, як поводилися рядові стояльці Майдану. Жодної істерики, в чому зараз мстиво переконують нинішні переможці, жодної екзальтації. Чесно кажучи, навіть якогось надмірного збудження не було. Повторюю вже вкотре: в тих людей було написано на обличчі те, що неможливо ані підробити, ані переплутати: вираз моральної правоти. Не претендую на відкриття Америки, якщо скажу, що цю внутрішню впевненість геть нічим не можна замінити. Якщо в країні це є, вона залишається країною.

Щоправда, за умови наявності «корпусу ісламських вартових» чи «вертикалі влади» це відчуття можна штучно впровадити шляхом пропаганди, як робиться в Ірані, Венесуелі чи тій самій Росії. Але навіть у цьому разі рано чи пізно, до того ж завжди несподівано, народ здатен прозрівати. Щойно в російського прем’єра з президентом була підтримка мало не 80%, і раптом одна за одною масові демонстрації в різних містах (поки що проти місцевої влади, не проти центру), якісь акції непокори, інтернет гуде. Виявляється, збіглося кілька ізольованих подій: один мент розстріляв покупців у супермаркеті, другий за щось дуже подібне отримав рік, а тут іще один напіволігарх виїхав на зустрічку й убив двох жінок. І російське суспільство нарешті відчуло те, що мало б відчути давно: образу. До них ставляться не як до людей і не вважають за потрібне це приховувати. Я, звісно, не пророк і не аналітик, але від цієї точки надалі кремлівському режиму спокійне життя зовсім не гарантоване.

Повторюю, Майдан зібрався навіть не навколо Ющенка, а навколо відчуття образи. Люди зрозуміли, що їх, делікатно кажучи, зґвалтували, і не схотіли з цим миритися. Потім їхні почуття випробовували багато разів, потроху привчаючи до зґвалтування в гомеопатичних дозах, нарешті, здається, привчили, але на місці влади я на цьому не заспокоївся б.

Нині на вахту заступив певний тип людей, які гомеопатії не визнають і які демонструватимуть свою зневагу до нижчих верств без гальм і з будь-якого приводу. Запевняю вас, депутат Калашников здаватиметься вчителем інституту шляхетних дівчат. Хочете приклад? Журналістка запитує всім відомого кандидата на прем’єрську посаду щодо його перспектив. Кандидат страшенно ображається й негайно починає ображати у свою чергу. Мовляв, коли ви порозумнішаєте, – добре, хоч на «ви», – то зрозумієте, що такі запитання ставити непристойно. Чому?! Ти публічний політик, тебе запитують не про коханку й не про те, з яким варенням ти чай п’єш, а про посаду, яку, швидше за все, ти й обіймеш, і це стосується всієї країни. На що ти образився й що дає тобі право так розмовляти з журналісткою?!

Якщо вони так починають, чим вони закінчать? Треба від самого початку вирішити, дарувати їм це чи ні.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено