Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 січня, 2013

Рік ЄС, рік тривог

Схоже, 2012-й був роком ЄС. Перша причина – це криза євро, що була й залишається також кризою цілого економічного та політичного проекту під назвою «Європейський Союз».
Матеріал друкованого видання
№ 52 (269)
від 27 грудня, 2012

Що фіскальна спілка не може бути життє­здатною і тривалою без політичної — це простий факт життя, якого не заперечить жоден житель реального світу, а не країни мрій. Безсумнівно й те, що проллється ще чимало чорнила в суперечках про майбутнє ЄС, перш ніж буде визначено, на порозі чого ми стоїмо: його розвалу чи епохи небувалого об’єднання. Та водночас забувається один маленький нюанс: яким саме буде Євросоюз у 2013-му, якщо, звісно, виживе узагалі.

Змальовуючи драматичний розвиток подій у ЄС, Джордж Сорос поцілив у самісіньке яблучко.

У своїй статті «Трагедія Європейського Союзу, і як її заладнати», опублікованій у The New York Review of Books, він пропонує ключ до вирішення питання. Чітко й недвозначно пояснює проблему ЄС тим, що він виник як глобальне відкрите суспільство з метою створення клубу демократичних держав, де повністю підтримують права людини і громадянські свободи, але після кризи євро на нас чекає, за Соросовими словами, швидше за все, суворо ієрархічна система із двома класами держав-членів: кредиторами та боржниками.

Як сподіватися на політичну симетрію, рівність і взаємодію в моделі з такою асиметрією економічної влади? І ця класова відмінність, схоже, стає постійною: адже країнам-боржникам, з огляду на економічну політику й фіскальні причини, буде неможливо наздогнати кредиторів. На думку Сороса, «Німеччина фактично наживається на кризі євро, завдяки якій утримують низький обмінний курс і створюють сприятливі для експорту умови». Замість ужити мінімуму необхідних для подолання кризи заходів, ФРН слід «очолити ЄС або вийти з нього».

Зайве нагадувати, що розпад ЄС завдав би мало не смертельного удару світовому соціально-моральному ладові. Це зашкодило б цивілізованій політиці, мирові й нашим надіям на століття реалізації величезного творчого потенціалу людства, а не руйнувань і морального апокаліпсису, як це було у ХХ столітті. Євросоюз представляє цілий континент, який щосили намагається подолати самовбивчу й саморуйнівну схему політики, що визначила трагічне минуле планети: дві світові війни, глибокі внутрішні відмінності в Європі, душевна сліпота, соціальні прірви, утрата пам’яті й здатності до співпереживання.

І ось тут ми натрапляємо на ще одну визначальну, ключову подію 2012-го – рішення віддати Нобелівську премію миру Євросоюзові. Ця подія розколола на два протилежні табори громадську думку не лише в Норвегії, а й у більшості країн Європи. Коли Жозе Мануел Баррозу, Герман ван Ромпей і Мартін Шульц приїхали в Осло по нагороду, а тоді було оголошено, що її отримала вся спільнота європейських громадян, це прозвучало якось не надто переконливо, щоб не сказати більшого...

Сам факт, що ця найбільша премія дісталася якійсь безликій структурі, а не людям із плоті й крові, правозахисникам або інтелектуалам-дисидентам, свідчить про щось навіть тривожніше в глибокій кризі Європи, аніж нинішні проблеми євро. І справді, ЄС – це символ миру й потенціалу змін, єдиної надії людства у ХХІ столітті. Європа представляє м’яку силу й повагу до прав людини після кількох століть руйнівних релігійних конфліктів і двох світових воєн.

Але залишається відкритим питання: що ж трапилося з Комітетом Нобелівської премії миру, який, не мудруючи, мало не двічі поспіль присудив нагороду двом американським політикам, єдиною заслугою яких було те, що вони не Джордж В. Буш і представляють протилежну політичну силу. За всієї поваги уточню: нагородження віце-президента США Ала Ґора (за слайд-шоу про глобальне потеп­ління), а невдовзі потому – новообраного президента США Барака Обами (чиєю заслугою визнали те, що він не Буш) видається справжнім перегином, особливо коли йдеться про антиреспуб­ліканські настрої.

Так і не зрозуміло, яка криза більш руйнівна й небезпечніша для нашого майбутнього: криза ринків та фіскального союзу чи нашої моральної уяви. Схоже, що Китай і Росія міцно посіли місце цивілізаційних альтернатив Євросоюзові й Заходові загалом, створивши різновид «кумівського» капіталізму – без свобод, плюралізму й прав людини.

Тому 2013-й повинен стати роком віднайдення морального проводу й політичних інструментів для об’єднання Європи. Інакше ми опинимося перед загрозою втратити все, що здобули після падіння Берлінського муру.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено