Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 січня, 2013

Президент, який привів Естонію у вільний світ

Спадщина Леннарта Мері як президента Естонії є чіткою антитезою марксистській догмі, що все вирішують безликі історичні сили, а окрема особа не відіграє в історії жодної важливої ролі.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (268)
від 20 грудня, 2012

Разом із парламентськими виборами 20 вересня 1992 року було проведено і перший тур президентських. До другого туру пройшли письменник і кінорежисер Леннарт Мері й колишній голова Президії Верховної ради Естонської РСР Арнольд Рюйтель. У другому турі главу держави мав визначити щойно обраний парламент Естонії – Рійгікогу. 5 жовтня 1992 року першим повоєнним очільником Естонії став Мері.

Це був єдиний раз в історії знову незалежної Естонії, коли президента обирали за допомогою прямого голосування в першому турі. На наступних виборах за главу держави голосували або депутати парламенту, або члени спеціальної колегії виборників (яка складається з членів Рійгікогу та представників органів місцевого самоврядування). Втім, була одна явна причина того, чому другий тур не був прямим голосуванням, а президента обирав парламент. Зокрема, очевидним залишалося, що колишній комуніст Арнольд Рюйтель у разі прямих загальних виборів оголосить про свою перемогу. Його знали ще від часів Співочої революції, а Леннарт Мері був менш відомий широкому загалові. Але творці Конституції та праве крило в уряді не хотіли дозволити перемогти Рюйтелю, тож додали до Основного Закону відповідний параграф.

Леннарт Мері розумів, що перед Естонією з’явилося «вікно можливості» для інтеграції на Захід, що дасть змогу вирватися з-під вікового панування Росії 

Утім, поява Мері на посаді очільника Естонії означала, що відтоді країна могла вести дуже активну і, беручи до уваги інколи непередбачуваний характер президента, навіть агресивну зовнішню політику.

Не треба забувати, що 1992 року не так уже й багато естонських політичних лідерів вільно володіли іноземними мовами, за винятком російської. Мері, який народився 1929-го, був сином естонського дипломата Ґеорґа Мері, котрий до війни працював у Берліні та Парижі. Тож дитиною Леннарт мусив ходити до німецької та французької шкіл, а отже, вільно розмовляв і німецькою, і французькою. Після депортації до Сибіру в повоєнний час (позаяк був сином естонського дипломата) він вивчив і російську. Крім того, володів англійською і фінською.

Можливо, в інших східноєвропейських країнах про це вже чули, але на Заході була поширена думка, що у Східній Європі люди ще не вміють користуватися ножем і виделкою. Тож можна уявити собі здивування іноземних достойників, коли ті бачили, що президент країни, якої рік тому ще й на мапі не було, спілкується німецькою і французькою краще за них.

Президент Леннарт Мері та прем’єр-міністр Март Лаар стали для Естонії чудовим тандемом. Лаар проводив важкі, але необхідні внутрішні реформи, а Мері був більше зайнятий зовнішньою політикою. Той факт, що функції глави держави й уряду ще не були чітко визначені, чимало прислужився Мері: він міг відігравати активнішу роль, ніж зазвичай мають президенти без прямого мандата від народу. Нині, коли ролі президента й парламенту чітко розмежовані та дипломатія молодої Естонської держави стабілізувалася, екстравагантні витівки Мері годі було й уявити.

Не можна недооцінювати роль Мері у входженні Естонії до ЄС і НАТО. Саме він переконав тодішнього президента РФ Боріса Єльцина вивести російські війська з Естонії 1994 року (див. Тиждень № 36/2012). Мері знав загадкову російську душу і міг напам’ять цитувати класиків російської літератури, що забезпечувало йому популярність серед тамтешньої еліти. Зрозуміло, що те саме він міг робити і французькою, і німецькою.

Рон Асмус, головний архітектор вступу центральноєвропейських держав до НАТО, писав, що Мері для Естонії став Мойсеєм, який привів естонців до вільного світу. Леннарт Мері добре знав російську історію і розумів: перед Естонією з’явилося «вікно можливості» для інтеграції на Захід, що дасть змогу вирватися з-під вікового панування РФ. І схоже, він мав рацію. Деякі естонські дипломати визнали, що зараз Естонії було б значно важче вступити до Альянсу, враховуючи дедалі більший вплив Росії і ті важелі впливу, які вона має в деяких західних країнах.

Мері дожив до вступу своєї Батьківщини до НАТО і ЄС у 2004-му і помер за два роки. За гіркою іронією долі він став першим естонським главою держави, похованим із офіційними почестями, – його попередники були або розстріляні, або померли в ув’язненні. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено