Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 січня, 2013

School shooting

Від Коломбіни (1999, штат Колорадо) до Ньютауна (2012, штат Коннектикут), включаючи Блексберг (2007, штат Вірджинія) та Ред-Лейк (2005, штат Міннесота), випадки стрілянини у школах (school shooting) є доволі незвичайними подіями. Однак всюди фігурує якесь сліпе вбивство. Ці випадки розділені в часі, тож їх не варто намагатися зрозуміти за допомогою статистичних даних чи певних кореляцій. Та увага до них завжди підвищена і висвітлюють їх як украй важливі в суспільному житті і такі, що вимагають найглибшої уваги соціальних студій.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (268)
від 20 грудня, 2012

Ті, хто все-таки хоче це збагнути, найчастіше вагаються між двома способами інтерпретацій. Одні вдаються до соціології та намагаються знайти соціальні причини позбавлення життя школярів. При тому наголошують, що вбивцями завжди є молоді представники чоловічої статі, в яких було важке дитинство, коли вони, най-

імовірніше, зазнали на­сильства, дискримінації, відчували неприйняття, терпіли регулярні образи в родині чи отримали інший негативний емоційний досвід. Відтак критикували американську шкільну систему, навіть якщо йшлося про нечасті випадки, коли звинувачувати варто було щось інше – під час стрілянини в Ньютауні постраждали зовсім маленькі діти. Також засуджувалось те, як легко у США можна дістати зброю, що вкотре поновлює дебати навколо другої поправки до Конституції і про могутність тих, хто лобіює право носити вогнепальну зброю (National Rifle Association).

Також, звісно, заходить мова і про важливу роль інтернету, соціальних мереж на кшталт Facebook чи YouTube. Убивці в мережі мають власних «фанів», які приміряють на себе їхні злочини, легітимізують їх тим, що вважають стрільців героями, і це заохочує тих, хто бажає повторити їхні подвиги. Понад те, вони розміщують відео, де демонструють свою зброю.

убивці дітей у школах мають у світовій мережі власних "фанатів", які приміряють на себе їхні злочини і важають стрільців героями

В деяких випадках там можна побачити навіть посмертні пояснення у вигляді знімків чи текстів, які висвітлюють причини їхніх дій. Усі ці пояснення дуже швидко обертаються на «соціо­логічні» й нічого не розповідають, як усе відбувалося: молодих людей, котрі мають усі підстави ненавидіти школу, або тих, кому соціальні мережі відкривають шлях до віртуальної спільноти скулшутингу, дуже багато, тоді як реальних шкільних убивць можна полічити на пальцях.

Водночас пояснень шукають у царині психології, зокрема силкуються описати й збагнути унікальну особистість убивці, ризикуючи вдатися до «психологізму» і намагань все обґрунтувати медичними чинниками, що дистанціює від соціальних та культурних умов, від впливу медіа, які також формують особистість, і в такий спосіб все зводять до психіатрії: убивця божевільний, ментально хворий, монстр, шизофренік, відлюдник тощо. У випадку Ньютауна злочинець виховувався в неповній родині, що посилює слушність такого пояснення. Але й психологічний підхід не є пов­ністю вичерпним, бо ці дії мають той сенс, який виходить за їхні межі.

Як же відбувається перехід до дії, у нашому випадку до акцій скулшутингу, які завжди є винятково політичними? Могамед Мера у Франції вбив у березні 2012 року трьох солдатів, потім трьох дітей і одного єврейського викладача в ім’я ісламу, а Андерс Брейвік спричинив близько 80 смертей в Норвегії у липні 2011-го в ім’я антиісламізму та націо­налізму.

Якщо можна все те поєднати і не протиставляти соціальним, культурним і політичним умовам життя злочинця, його особистості, то надибаєш на якесь таке тверде ядро, яке найважче збагнути. Це те місце, де зливаються загальні умови існування індивіда, який вирішив стати виконавцем смертного вироку іншим і собі самому. Документи, які ми маємо, свідчать про те, що зазвичай до таких дій веде тривалий шлях – це не було спонтанним рішенням, майбутній убивця готувався до того довго насамперед технічно, що є чимось більшим, ніж усамітнення, необхідне для переходу від рішення до самої дії. Зрештою, перехід до дії є радше проявом сучасного індивідуалізму, який заохочує кожного прагнути бути автором власного життя і заважає декому обрати шлях, який є більшою мірою прийнятним для суспільства.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено