Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 лютого, 2010

В очікуванні реваншу

За п’ять років матимемо Білорусь, де розмовляти рідною мовою автоматично вважається ознакою неблагонадійності
Матеріал друкованого видання
№ 6 (119)
від 12 лютого, 2010

Нічого не забули й нічого не навчилися» – так казали майже 200 років тому про французьких аристократів, які повернулися на батьківщину після Реставрації. Зараз мелодія життя в Україні визначається напруженим очікуванням: із чим повернуться до влади наші аристократи?

Не треба бути психологом, щоби відчути основний настрій біло-синіх, які після недовгої перерви знову сідають за важелі. Окрім цілком зрозумілого й закономірного відчуття тріумфу, тут неодмінно має додатися бажання помсти за ганебну поразку п’ять років тому, за викриття, за приниження, за роки очікування, нарешті, за переляк. Тоді вони чекали репресій, переслідування, судових процесів, бо знали за що. Натомість їх полякали зовсім трохи, можна сказати, символічно. Ну, звільнили когось «помаранчеві» – на те й політика. Найбільше перетрусили якраз місцеві кадри – не за якимось зрозумілим принципом типу люстрації, наведення ладу чи боротьби зі зловживаннями, а виключно з метою працевлаштувати своїх. Ось і все! Когось навіть, навпаки, наблизили, ще й нагородили. Але це все конкретика, тепер же панує емоція. Ентузіастична жага реваншу неминуче має захопити навіть найпрагматичніших, найзваженіших членів команди (чи, точніше, конгломерату різних команд, об’єднаних однією символічною постаттю).

Перші кроки нової влади мають бути, як і годиться, переконливими й демонстративними. Якими саме? Чекати швидких зрушень в економіці не варто: надто все тут хитко. Соціальні стандарти регіоналам легко було відстоювати в парламенті, зараз вони ще сім разів подумають, перш ніж підвищувати пенсії. Таким чином, окрім зовнішньополітичної, залишається ще гуманітарна сфера. Ось де можна відігратися!

Тут якраз і з’ясується, чи функціонують у біло-блакитних центри стримування. Кучма, як уже неодноразово згадувалося, переміг на хвилі русофільської риторики й... наступного дня після інавгурації перейшов на українську, бо усвідомив, що став президентом всієї України, а не лише Дніпропетровської області. Подивимося, як діятиме Янукович. Його думки з цього приводу невідомі (відверто кажучи, не думаю, що там є якісь думки), помічено лише, що першу урочисту промову в ролі переможця він проголосив російською. Проте відомі позиції тих у його найближчому оточенні, хто умовно відповідає за «духовку». А їх не так багато. Ганна Герман. Таїсія Повалій. Дмитро Табачник. Щодо останнього не варто довго плутатися в здогадах: війна з усім українським, себто з тим, що гідне називатися українським, для нього – справа честі, слави, звитяги й геройства.

Що ж, здобутки «українізації» такі мізерні, маловідчутні й здебільшого весь цей час зводилися до імітації бурхливої діяльності, тож досить просто «відкрутити» ситуацію станом на початок дев’яностих. Не треба відкривати нові російські школи, не треба запускати нові телеканали, не треба спеціально завозити книжки – досить залишити, як є. За п’ять років матимемо Білорусь, де розмовляти рідною мовою автоматично вважається ознакою неблагонадійності.

Звісно, якщо не чинити опір. Власне, саме на цій ділянці в найближчі роки має зосередитися громадський темперамент суспільства. Хай як дивно, а страх Майдану має відгукуватися в нових можновладцях якимись рефлекторними рухами. Якщо вже Азаров у глибоку кучмівську добу адекватно відреагував, коли під його вікном перед Кабміном смажили шашлики з рукописів українських письменників, сьогодні кожна гучна, масова акція має шанси стати дієвою. А що, сидіти склавши руки чи збирати валізи? Не дочекаються.

І все ж значно небезпечнішим за потенційні керівні рухи нових гуманізаторів є стихійний реванш нашого середньозваженого люмпена, який неминуче сприйме перемогу «класово близьких» як індульгенцію на те, щоби залишатися тим, ким він є. Та хай би залишався, ми все ще громадяни вільної країни, маємо право на власні переконання, вподобання й смаки, але ж він, люмпен, із моїми смаками ніяк не схильний рахуватися. Тому на нас неминуче чекає агресивний наступ того, що вони вважають російською культурою, ну й узагалі культурою: «Владимирский централ», у кращому разі «Вдоль по Питерской». Тобто навіть не русифікація, а провінціалізація та плебеїзація. Плюс щоденна агресія на будь-яке українське слово. Авжеж, наша взяла!

Я вже не кажу про віднині неактуальні панські витребеньки, як патріотизм і національна гідність. «Гідність» – це, здається, лексема з іншого словника. Хтось має зберегти уявлення про те, що це означає? Ось і завдання – звичайно, не для вузького кола



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено