Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 лютого, 2010

Україна в кінодеталях

На моє режисерське бачення вплинула «Земля» Олександра Довженка
Матеріал друкованого видання
№ 6 (119)
від 12 лютого, 2010
Коли я приїхала до Києва з фільмом «Одеса, Одеса», зрозуміла, наскільки близько від української столиці розташований Чорнобиль. Мене зацікавила тема цієї трагедії, і я почала час від часу приїздити на береги Прип’яті. Була там кілька разів, і мене вразила сама зона лиха, а найбільше приголомшило те, що там досі живуть люди і їхній побут в умовах такого довкілля. Тому в мене виникла ідея створити фільм на основі подій Чорнобильської катастрофи. Поки я не маю права розповідати подробиці майбутньої стрічки, можу сказати, що сюжет обертатиметься не лише довкола страшного радіаційного вибуху й забруднення, – це все буде радше тлом, де розгортатиметься історія становлення жінки, яку зіграє актриса українського походження Ольга Куриленко. Ще достоту не знаю, яким саме буде жанр цього фільму, адже знімальний процес можна порівняти з появою на світ дитини, – як не вгадуй її стать і зовнішність, завжди можливі несподіванки. Попередньо планую, що це буде драма. По суті це мій дебют у повнометражному ігровому кіно, хоча стрічку «Одеса, Одеса» можна назвати документально-ігровим фільмом, адже він містив виразну художню складову, там багато метафор. До речі, моя перша стрічка «Пил» була вперше представлена на київському кінофестивалі «Молодість» кілька років тому й здобула нагороду в номінації «найкращий студентський фільм». Тож кінематографічно я вже тричі пов’язана з Україною.

Як кінорежисер я не прагну занурюватися в дидактику – неодмінно доносити людям певний чіткий меседж. Здебільшого в мене виникає якась надокучлива ідея, що її хочеться втілити в життя. Це часто пов’язано з певним місцем, яке мені кортить показати глядачам, чи з конкретним періодом, що мене цікавить. Утім, цей часопростір завжди прив’язаний до людей і розкривається саме через їх зображення. Я переглянула чимало російських і українських стрічок у перекладі французькою, й вони значно вплинули на моє режисерське бачення. Зокрема «Земля» Олександра Довженка – вважаю, що це чудовий фільм! Бачу, що зараз, на жаль, в Україні кіно майже не знімають, важко знайти нові українські стрічки й сформувати враження про сучасний кінематограф вашої країни. Коли я знімала на Одеській кіностудії, була здивована старим обладнанням іще з часів Сєрґєя Ейзенштейна. Мені важко порадити щось у цій ситуації, залишається хіба шкодувати та побажати вам якнайшвидше вийти з цього кінематографічного вакууму. Наприклад, у Франції, де я жила й виховувалася, кіно є одним із пріоритетів у культурі, там цим напрямком серйозно опікується держава, тому в режисерів є величезний вибір сюжетів і жанрів, є повна свобода для творчості. Й ця суттєва державна підтримка дозволяє розвивати авторське кіно, а не тільки гнатися за комерцією й видовищем. Я народилася й училася в Ізраїлі, тож можу сказати, що й там зараз бурхливо розвивається незалежне кіно, з’являються нові імена, стрічки, які можна часто побачити й на міжнародних фестивалях. І це все відбувається незважаючи на менше порівняно з Францією фінансування кінематографа з боку держави. Останнім часом поміж ізраїльських стрічок багато картин соціального спрямування – таке кіно наразі є доволі актуальним для молодих режисерів.

Сподіваюсь, українська тема в кіно, яка мене так цікавить, не залишить нікого байдужим. Хоча я була тут неодноразово, проте й далі відкриваю для себе Україну. Пам’ятаю свої враження від Потьомкінських сходів, які зобразив у своєму легендарному фільмі Сєрґєй Ейзенштейн. Коли я вчилася на кінофакультеті, студенти дивилися стрічку «Броненосець Потьомкін», і кадр зі сходами, якими котиться дитячий візочок, закарбувався як міф, а тут я їх побачила наживо. Також незабутні враження залишили зйомки одеських євреїв – їхнє сприйняття життя, гумор, загальна самобутня атмосфера. Мені здається, що це «раритетний» світ, він зникає, тому мені важливо зафіксувати його останні прояви. А точкою відліку для пізнання цього світу для мене стали оповідання Ісаака Бабеля. Читаючи його твори, впіймала себе на думці, що хочу зняти фільм про Одесу. Так почався мій кінематографічний зв'язок із Україною, який триває й донині.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено