Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 січня, 2013

Те, що завжди спливає

І подумати лишень: я був за крок від того, щоби стати крутим чуваком, банкіром чи бізнесменом, як і решта колишніх комсомольців. Куди не кинь оком, всюди стирчать їхні червоні роги. Невже було не лише «золото партії», а й «золото комсомолу»? Спритні пацани якось устигли освоїти фінанси організації та знову спливли на поверхню. Як і все інше, що завжди спливає у відповідний час і у спеціально відведеному для нього місці. Я не сплив. Я зостався там, де й був, у своїй внутрішній еміграції. А міг би…
Матеріал друкованого видання
№ 48 (265)
від 29 листопада, 2012

У 1969–1973 роках я навчався в Івано-Франківському педагогічному інституті на українській філології. Тепер це вже Прикарпатський університет, який прославився найкращим у світі яйцеметанням. Але в ті дрімучі часи ми навіть не мріяли про щось подібне. Які яйця?

Ще до початку навчання відбулися комсомольські збори інституту, де раптом із жахом почув, як пролунало моє прізвище у списку тих достойників, яких обрали до інститутського комітету комсомолу. Це була для мене неабияка несподіванка. Ніколи про себе в жодний спосіб не заявив як комсомолець і значка не носив. А тут така честь! Відмовитися було неможливо. З подивом стежив, як дружно голосує зала за список комітетників, про яких уперше почула, і не знав, тішитися чи сумувати.

Я й гадки не мав, що так наближався до еліти. Перебування в комітеті комсомолу інституту давало змогу після навчання отримати відкріплення й залишитися в інституті або просуватися далі по комсомольській лінії. Але до того довелося б усі роки навчання щось для комсомолу робити і бра­­ти участь у різних нудотних заходах.

На початку навчання секретар комітету комсомолу Домбровський, який також побулькував з машинопису нудотні лекції з естетики, скликав збори, і тут я дізнався, яке нещастя звалилося мені на голову: кожен комітетник, крім свого почесного звання, має до того ж і обов’язки. Зокрема, мені доручено збирати дані про успішність у секретарів комсомолу факультету, які, у свою чергу, мали зібрати ці відомості у секретарів комсомолу того чи іншого курсу.

Що може бути простіше? Я відразу повернув цей обов’язок на свою користь. Пропускав лекції, а староста групи не зазначала моєї відсутності, позаяк знала, що у цей час збираю чи опрацьовую статистичні дані важливої державної ваги. Насправді до таких рутинних речей я був надто лінивим. Спочатку й справді походив по секретарях факультетів, але виявив, що вони теж ліниві і жодних даних не зібрали. Довелося виловлювати секретарів кожного курсу. А ті й собі байдикували, знаходячи безліч причин, чому даних не мають.

Врешті натрапив на одну дебелу дівицю з історичного факультету, яка вражала своїм зростом, комсомольським бюстом і грандіозними ідеями. Викапана Роза Люксембурґ й Інеса Арманд в одній особі. Вона й порадила, як мені викручуватися у тій ситуації. Порада її була проста й дохідлива. Пояснивши, що на «козла Домбровського» можна «покласти», вона сказала, що на основі тих записів, які я вже встиг зробити, можу звітувати щомісяця, бо успішність практично коливатиметься в якихось незначних межах. Але для святого спокою краще, якби щоразу трохи завищував відсоток успішності.

Потім вона мене потягнула в кафе, де ми випили по склянці білого міцного (в народі «біоміцину»), закусивши цукерками, і надиктувала дані про успішність усіх факультетів просто з голови. Я був ошелешений цим могутнім інтелектом. Так, що навіть оспівав її у вірші, який так обурив ніжне серце товариша Леоніда Грача, а потім разом з іншими творами став предметом розгляду в міліції та прокуратурі. Вірш мав назву «Я комсомолку грав у ленінській кімнаті» і ходив в інституті по руках без прізвища автора.

Домбровський не міг натішитися і ставив мене всім за приклад. Звідтоді щомісяця я справно доповідав про успішність нафантазованими цифрами. Так минуло півроку, і я поволі почав втрачати пильність. Успішність в інституті була аж ніяк не такою райдужною, як це засвідчували мої цифри. Але чітко дотримувався настанов нової знайомої: на музичному факультеті майже всі відмінники, а на математичному май­­же всі дундуки; російська філологія мусила переважати за успішністю українську, бо на останній навчалося село, а на російській здобували освіту городяни; іноземна філологія била всі рекорди, бо там теж було мало селюків, а діти переважно походили з інтелігентних сімей.

Грім ударив, коли Домбровський виступив на обласному з' їзді комсомолу. Якась підла душа підсунула справжній звіт про успішність педагогічного факультету секретарю обкому комсомолу. Зрозуміло, цифри були зовсім не такими, які подав я. Домбровського висміяли, продемонструвавши, яка нісенітниця криється у його звіті.

До всіх моїх негативних рис я виявився ще й зловмисним прогульником. Домбровський негайно зібрав комітет комсомолу, доповів про мою негідну поведінку і запропонував звільнити. Я злякався, що мене ще й з комсомолу виженуть, а це автоматично означало копняк з інституту. На щастя, усе тим і завершилося. Я позбувся нудного обов’язку і дихати стало відчутно легше. Хоча до «золота комсомолу» я так і не дістався.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено